Правова структура передачі акцій за японським корпоративним правом

Передача акцій за японським корпоративним правом є ключовим елементом корпоративного управління та інвестиційної діяльності. У акціонерних товариствах передача акцій дозволяє акціонерам відновлювати вкладений капітал. Японське корпоративне право, як правило, гарантує вільну передачу акцій, але для певних видів акцій можуть бути встановлені обмеження на передачу. Для іноземних інвесторів, які вкладають кошти в японські компанії, вкрай важливо точно розуміти ці правові правила, що стосуються передачі акцій. Зокрема, процедури схвалення обмежених у передачі акцій, належне ведення реєстру акціонерів, а також специфічні для іноземних інвесторів зобов’язання щодо подання звітності згідно з японським законом про валютний контроль та зовнішню торгівлю (закон про валютні операції) є незамінними знаннями для уникнення непередбачених правових ризиків. Цей детальний посібник був створений, щоб англомовні особи, які вивчають японську мову, могли чітко зрозуміти складні аспекти передачі акцій за японським корпоративним правом. Від основних принципів передачі акцій у японській правовій системі до конкретних процедур щодо акцій з обмеженням на передачу, ролі реєстру акціонерів, а також специфічних регуляцій, з якими стикаються іноземні інвестори, ми надаємо зрозумілі пояснення, посилаючись на конкретні статті законодавства.

Основні принципи та вимоги до передачі акцій за японським законодавством

Принцип вільної передачі акцій

Закон про акціонерні товариства в Японії встановлює, що акції можуть передаватися вільно за замовчуванням. Цей принцип є надзвичайно важливим для забезпечення можливості акціонерам відновити свої інвестиції в компанію та стимулювання інвестицій в акції. Принцип вільної передачі акцій чітко визначений у статті 127 Закону про акціонерні товариства Японії.

Стаття 127 Закону про акціонерні товариства Японії просто зазначає, що “акції можуть передаватися”, що підкреслює, що передача акцій є вільною за принципом. Це положення служить основою для гнучкого управління інвестиціями акціонерами та забезпечення ліквідності акцій на ринку.

Принцип вільної передачі акцій не лише захищає права акціонерів, але й є важливою правовою основою для здорового функціонування капітального ринку та сталого зростання компаній. Гарантія вільної передачі дозволяє акціонерам легко продавати свої акції та відновлювати кошти за потреби. Це привабливий фактор для інвесторів та важливий критерій для інвестиційних рішень. Середовище, де інвестори можуть інвестувати з впевненістю, сприяє залученню фінансування для компаній. Акції з високою ліквідністю приваблюють більше інвесторів та полегшують забезпечення необхідного капіталу для зростання компаній. Таким чином, принцип вільної передачі акцій відіграє незамінну роль у забезпеченні інвестиційної ліквідності та, в кінцевому підсумку, у стимулюванні зростання компаній.

Значення вимог до передачі акцій

Передача акцій набуває чинності за угодою між передавальником та приймальником, але для того, щоб стверджувати цю передачу перед компанією чи іншими третіми сторонами, необхідно виконати певні вимоги. Це називається “вимогами до передачі”. У Законі про акціонерні товариства Японії є прямі положення щодо вимог до передачі акцій, але за цим стоїть концепція вимог до передачі вимог за Цивільним кодексом Японії.

Стаття 467 Цивільного кодексу Японії встановлює, що для передачі вимоги передавальник повинен повідомити боржника або отримати його згоду, інакше передача не буде протистояти боржнику чи іншим третім сторонам. Крім того, для протистояння третім сторонам, крім боржника, необхідне повідомлення або згода з “документом з підтвердженою датою”.

У випадку передачі акцій, вимоги до передачі перед компанією включають зміну номінального власника в реєстрі акціонерів. Це незамінна процедура для того, щоб компанія могла чітко визначити, кого вона повинна розглядати як акціонера. У випадку компаній без випуску акцій, запис у реєстрі акціонерів є вимогою до передачі. Реєстр акціонерів є єдиним офіційним записом, який чітко визначає, кого компанія вважає акціонером та кому повинна надавати право голосу чи дивіденди. Поки не буде здійснено зміну номінального власника, компанія не визнає приймальника як акціонера. Ця система запобігає конфліктам, таким як подвійна передача акцій, та забезпечує ясність та стабільність у правових відносинах між компанією, акціонерами та третіми сторонами. Інформація, зареєстрована у реєстрі, визнається офіційно, що забезпечує безпеку угод. Таким чином, реєстр акціонерів не просто запис, але й засіб публічного оголошення, який функціонує для встановлення правової сили передачі акцій перед компанією та третіми сторонами, відіграючи надзвичайно важливу роль у підтримці правової стабільності корпоративного управління та капітальних операцій.

Система акцій з обмеженням права передачі та процедура затвердження в Японії

Визначення акцій з обмеженням передачі та їх встановлення у статуті за японським законодавством

Згідно з японським корпоративним правом, акціонерне товариство може визначити у своєму статуті, що передача всіх або певного виду його акцій вимагає схвалення компанії. Такі акції називаються “акціями з обмеженням передачі”. У некотируемих компаній Японії поширеною практикою є встановлення обмежень на передачу акцій у статуті з метою стабілізації складу акціонерів та запобігання небажаному входженню третіх осіб.

Стаття 107 японського Закону про компанії дозволяє компанії встановлювати обмеження на передачу всіх випущених акцій. Також, стаття 108 цього ж Закону дозволяє встановлювати обмеження на передачу акцій певного виду, якщо компанія випускає акції різних категорій. Статут повинен конкретно вказувати на необхідність схвалення передачі та визначати випадки, коли передача вважається схваленою.

Акції з обмеженням передачі встановлюються у статуті на підставі статей 107 та 108 Закону про компанії Японії. Особливо важливим є те, що в некотируемих компаніях Японії такі обмеження є загальноприйнятими. Обмеження передачі дозволяють підтримувати стабільність складу акціонерів, обмежуючи можливість акціонерів вільно продавати свої акції, що дозволяє керівництву ефективно запобігати ворожим поглинанням та входженню небажаних акціонерів. Особливо у приватних компаніях, де часто існує тісний зв’язок між керівництвом та акціонерами, велике значення мають стабільність управління та швидкість прийняття рішень. Обмеження передачі служать стратегічним інструментом для досягнення цих цілей управління. Таким чином, акції з обмеженням передачі не лише обмежують ліквідність акцій, але й є важливою частиною управлінської стратегії приватних компаній для забезпечення стабільності управління, підтримки певного складу акціонерів та відсічі небажаного зовнішнього впливу.

Методи подання запиту на затвердження передачі

Акціонер, який бажає передати акції з обмеженням на передачу, повинен подати запит на затвердження передачі до компанії. Цей запит має чітко вказувати тип і кількість акцій, які планується передати, а також ім’я або назву особи, яка прийме акції. У формулярі запиту на затвердження передачі також можна вказати, що у випадку відмови компанії у затвердженні передачі, компанія або особа, визначена компанією, повинні купити ці акції. Це вираження бажання на купівлю є дуже важливим для обох сторін – передавача та приймача акцій.

Стаття 138 Японського корпоративного закону (Japanese Corporate Law) встановлює деталі щодо методів подання запиту на затвердження передачі. Ця стаття вимагає, щоб акціонер, який подає запит на затвердження передачі (згідно зі статтею 136 Японського корпоративного закону), та особа, яка вже придбала акції і подає запит на затвердження (згідно з пунктом 1 статті 137 Японського корпоративного закону), однаково чітко вказували всі необхідні деталі.

Рішення про затвердження та повідомлення

Коли компанія отримує запит на затвердження передачі, вона має вирішити, чи надавати таке затвердження. Зазвичай, у компаніях з правлінням це рішення приймає правління, а в інших компаніях – загальні збори акціонерів. Після прийняття рішення компанія зобов’язана повідомити про його зміст особу, яка подала запит на затвердження передачі.

Стаття 139 Японського корпоративного закону (Japanese Corporate Law) чітко визначає орган, який приймає рішення про затвердження передачі, та встановлює обов’язок повідомлення після прийняття рішення. Однак, статути компаній можуть містити спеціальні положення. Невиконання цього повідомлення може призвести до ризику “припущеного затвердження”.

Викуп акцій компанією або призначеним викупником в Японії

Якщо компанія вирішує не схвалювати передачу акцій і при цьому заявник просить про викуп, компанія зобов’язана викупити відповідні акції. Коли компанія вирішує викупити акції, для цього рішення потрібне спеціальне рішення загальних зборів акціонерів. Компанія також може призначити «призначеного викупника», який викупить усі або частину акцій замість неї. Це призначення, як правило, здійснюється на основі рішення загальних зборів акціонерів або ради директорів.

Коли компанія вирішує викупити акції, вона повинна внести відповідну суму викупної ціни до депозитарію та надати заявнику документ, що підтверджує це внесення.

Стаття 140 Японського корпоративного закону встановлює обов’язок компанії викупити акції, якщо вона не схвалює їх передачу, та правила призначення призначеного викупника. Стаття 141 Японського корпоративного закону детально регулює процедуру повідомлення про викуп акцій, внесення викупної ціни до депозитарію та внесення акційних сертифікатів.

Система “вважається затвердженим” в Японії

Якщо компанія отримала запит на затвердження передачі акцій, але не виконала належні процедури протягом встановленого терміну, передача вважається затвердженою. Це називається системою “вважається затвердженим” (deemed approval) .  

Стаття 145 Японського закону про компанії (Japanese Companies Act) визначає конкретні умови, за яких встановлюється “вважається затвердженим”. Наприклад, якщо компанія не повідомила про відмову у затвердженні протягом двох тижнів з дня запиту на затвердження передачі (або протягом скороченого терміну, визначеного у статуті), або якщо після повідомлення про відмову компанія або визначений покупець не надіслали повідомлення про купівлю або документ, що підтверджує внесення гарантії протягом встановленого терміну, то такі випадки підпадають під цю категорію . При розрахунку цих термінів застосовується принцип досягнення, передбачений пунктом 1 статті 97 Японського цивільного кодексу (Japanese Civil Code) .  

Стаття 145 Японського закону про компанії регулює систему “вважається затвердженим”, згідно з якою, якщо компанія не виконає процедури повідомлення або купівлі у відповідь на запит на затвердження передачі акцій протягом певного терміну (наприклад, два тижні, 40 днів/10 днів), передача вважається затвердженою. Це накладає на компанію суворий обов’язок дотримання термінів. Пропуск терміну може призвести до того, що компанія ненавмисно затвердить передачу акцій, що може мати значний вплив на подальший склад акціонерів та управління. Якщо компанія не дотримується цього терміну, це може стати не просто затримкою процедури, але й ризиком порушення обов’язку добросовісного управління та обов’язку лояльності з боку керівництва. Особливо для приватних компаній, які встановлюють обмеження на передачу акцій, щоб уникнути входження небажаних акціонерів, система “вважається затвердженим” може створити серйозні проблеми управління. Система “вважається затвердженим” вимагає від компаній дуже високого рівня уваги та швидкої реакції при управлінні обмеженими акціями. Це не тільки про завершення процедур, а й про те, що суворе дотримання термінів безпосередньо впливає на правову стабільність компанії та реалізацію стратегії управління, що підкреслює глибшу юридичну відповідальність.

Роль та управління реєстром акціонерів у Японії

Записи у реєстрі акціонерів за японським корпоративним правом

Акціонерні товариства в Японії зобов’язані створювати “реєстр акціонерів” для запису важливої інформації про акціонерів та зберігати його. Реєстр акціонерів є основою для ідентифікації компанією своїх акціонерів та визнання їх прав на участь у компанії. Стаття 121 Японського закону про компанії конкретизує, які дані повинні бути внесені до реєстру акціонерів.

Згідно зі статтею 121 Японського закону про компанії, реєстр акціонерів повинен містити наступні записи:

1. Прізвище або назва акціонера та адреса. У випадку фізичних осіб – прізвище та адреса, для юридичних осіб – назва та місцезнаходження головного офісу.
2. Кількість акцій, якими володіє акціонер. У випадку компаній з виданими акціями різних класів, також вказуються типи акцій та кількість кожного типу.
3. Дата, коли акціонер набув акції. Це може бути дата набуття чинності передачі акцій або дата, коли компанія отримала запит на зміну реєстрації власника.
4. У випадку компаній, що випускають акції, номери відповідних акцій. Також вносяться записи про заставні права (згідно зі статтею 148 Японського закону про компанії) та відомості про довірче управління майном (згідно зі статтею 154-2 Японського закону про компанії). У випадку переведених акцій, що випускаються публічними компаніями, застосовується японський закон про переказ цінних паперів, і реєстр акціонерів ведеться в системі переказу. Іноземці, які проживають у Японії, реєструються кандзі або катаканою, а іноземці, які не проживають у Японії, зазвичай реєструються латиницею.

Реєстр акціонерів обов’язково містить ім’я, назву та адресу акціонера, а у випадку переведених акцій, іноземці, які проживають у Японії, реєструються кандзі або катаканою, а ті, хто не проживає, – латиницею. Для іноземних акціонерів необхідно не лише вказати ім’я та адресу, але й врахувати специфіку японської системи реєстрації. Особливо це стосується іноземців, які не проживають у Японії, для яких важливо мати точну реєстрацію латиницею. Ці відмінності можуть вказувати на практичні проблеми, які можуть виникнути, якщо інформація про акціонера буде неправильно зареєстрована або якщо зміни в реєстрації не будуть належним чином повідомлені. Наприклад, якщо повідомлення про зміну адреси не буде відправлено належним чином, акціонер може не отримати важливі повідомлення, що може призвести до негативних наслідків. Таким чином, коли іноземці набувають акції японських компаній, вони повинні не лише купувати акції, але й розуміти важливість управління інформацією та особливості реєстрації в реєстрі акціонерів за японськими правилами, а також здійснювати відповідні дії.

Роль адміністратора реєстру акціонерів у Японії

У таких компаніях, як публічні акціонерні товариства, де кількість акціонерів є значною, виникає необхідність у створенні та управлінні реєстром акціонерів, обробці справ, пов’язаних з загальними зборами акціонерів, виплаті дивідендів та інших різноманітних адміністративних процедурах. Ці завдання вимагають спеціалізованих знань та масштабних систем. Тому компанії можуть делегувати ці завдання «адміністратору реєстру акціонерів», професійному оператору, як це передбачено у статуті компанії.

У практиці Японії такі завдання виконують довірчі банки, такі як Mitsubishi UFJ Trust and Banking, Sumitomo Mitsui Trust Bank, Mizuho Trust Bank, а також спеціалізовані агенти з цінних паперів, такі як Japan Securities Agents, Tokyo Securities Transfer Agent, та IR Japan, які діють як адміністратори реєстру акціонерів.

Управління реєстром акціонерів охоплює широкий спектр завдань, особливо у великих компаніях, де виникає величезна кількість адміністративних процесів. Стаття 123 Японського корпоративного закону (Japanese Corporate Law) дозволяє делегувати ці завдання спеціалізованим адміністраторам реєстру акціонерів. Звернення до професійних операторів дозволяє компаніям звільнитися від складного адміністративного навантаження, пов’язаного з управлінням акціонерами. Таким чином, компанії можуть зосередитися на своїй основній діяльності та більш ефективно розподіляти управлінські ресурси. Спеціалізовані адміністратори реєстру акціонерів виконують свої завдання на основі строгих юридичних вимог та високотехнологічних систем обробки інформації. Це забезпечує точність та надійність реєстру акціонерів, підвищуючи прозорість та ефективність ринку акцій в цілому. Інвестори отримують впевненість у тому, що їхні права належним чином управляються. Таким чином, система адміністраторів реєстру акціонерів функціонує не просто як делегування адміністративних завдань, а як важлива інфраструктура, що дозволяє японським компаніям реалізовувати ефективне управління та одночасно підвищувати надійність та функціональність капітального ринку.

Право на огляд та вимогу копій реєстру акціонерів під японським корпоративним правом

Акціонерні товариства в Японії зобов’язані зберігати реєстр акціонерів у своїй головній офісі. Якщо є менеджер реєстру акціонерів, реєстр зберігається в його офісі. Акціонери та кредитори мають право в будь-який час під час робочих годин компанії вимагати доступ до перегляду або отримання копій реєстру акціонерів.

Стаття 125 Японського закону про компанії встановлює обов’язок зберігання реєстру акціонерів та право акціонерів та кредиторів на його перегляд та отримання копій. Однак, компанія має право відмовити у задоволенні такої вимоги, якщо вона встановлює, що вимога була зроблена не з метою забезпечення або здійснення прав, але з іншою метою, якщо вимога перешкоджає виконанню компанією її операцій, шкодить спільним інтересам акціонерів, або якщо інформація, отримана в результаті перегляду або копіювання реєстру, використовується для повідомлення третіх осіб з метою отримання вигоди.

Юридичні аспекти придбання акцій японських компаній іноземними інвесторами

Сфера застосування Закону Японії про валютні операції та зовнішню торгівлю (Закон про валютні операції)

Коли іноземні інвестори набувають акції японських компаній, вони повинні враховувати не лише Закон про компанії Японії, але й Закон Японії про валютні операції та зовнішню торгівлю (Закон про валютні операції). Цей закон вимагає попереднього повідомлення або подання звіту після факту від іноземних інвесторів, які здійснюють інвестиції в японські підприємства («прямі інвестиції тощо»), щоб перевірити, чи не становлять такі інвестиції загрози національній безпеці Японії.

При набутті акцій в Японії, іноземні інвестори підпадають під дію не лише Закону про компанії Японії, але й Закону Японії про валютні операції та зовнішню торгівлю (Закон про валютні операції). Це означає, що одна дія, як-от передача акцій, може бути регульована кількома різними законами. Закон про компанії регулює саму дійсність та процедуру передачі акцій, тоді як Закон про валютні операції накладає додаткові зобов’язання щодо повідомлення та звітування з метою моніторингу впливу інвестицій на національну безпеку. Іноземні інвестори повинні водночас задовольняти вимоги законодавства своєї країни, Закону про компанії Японії та Закону про валютні операції Японії. Це збільшує складність дотримання норм, і без спеціалізованої юридичної допомоги правильно завершити процедуру стає складно. Для іноземних інвесторів набуття акцій в Японії не є простою юридичною проблемою, а складною транскордонною операцією, в якій переплітаються вимоги кількох законів, і ключем до успіху є всебічне розуміння та дотримання вимог кожної правової системи.

Огляд прямих іноземних інвестицій та специфічних придбань в Японії

У японському Законі про валютне регулювання термін “іноземний інвестор” відноситься до осіб, які не проживають в країні, іноземних юридичних осіб, компаній, в яких іноземні юридичні особи володіють понад 50% голосуючих акцій, партнерств, що займаються інвестиційною діяльністю, та організацій, в яких більшість керівників є нерезидентами.

• Прямі іноземні інвестиції: До прямих іноземних інвестицій належить придбання акцій або голосуючих прав у внутрішніх публічних компаніях (коли частка внеску або відсоток голосуючих прав становить 1% або більше), придбання акцій або часток у внутрішніх непублічних компаніях (за винятком передачі від інших іноземних інвесторів), згода на суттєві зміни в бізнес-цілях внутрішніх юридичних осіб, встановлення філій у країні тощо.
• Специфічні придбання: Специфічні придбання означають передачу акцій або часток внутрішніх непублічних компаній від “іншого іноземного інвестора”. Це відрізняється від прямих іноземних інвестицій.

Процедури за Законом про валютне регулювання поділяються наступним чином:

• Попереднє повідомлення: Необхідне, якщо національність іноземного інвестора або країна його розташування не є Японією або країною публікації, або якщо бізнес, в який інвестується, включає певні види діяльності.
• Післядійське звітування: Необхідне в інших випадках, тобто коли національність іноземного інвестора або країна його розташування є Японією або країною публікації, або коли бізнес, в який інвестується, не включає певні види діяльності. Також необхідне після використання системи звільнення від попереднього повідомлення.
• Система звільнення від попереднього повідомлення: Система, яка дозволяє обійтися без попереднього повідомлення на основі дотримання певних критеріїв, і вимагає лише післядійського звітування. Доступна для обмеженого кола іноземних інвесторів, таких як певні іноземні фінансові установи та SWF. Порушення критеріїв звільнення може призвести до застосування наказів про заходи.

Процедури попереднього повідомлення та подання звітів після факту

У випадках, коли необхідне попереднє повідомлення, іноземні інвестори повинні подати повідомлення через Банк Японії міністру фінансів та відповідному міністру, що відповідає за галузь, за шість місяців до передбачуваної дати угоди. Після прийняття повідомлення встановлюється “заборонений період” у 30 днів, протягом якого не можна здійснювати транзакції, однак цей період може бути скорочений, якщо визначено, що це не становить проблем для національної безпеки та інших питань. Однак, якщо перевірка вимагає більше часу, заборонений період може бути продовжений до максимум чотирьох місяців.

Транзакції, що підлягають поданню звітів після факту, вимагають подання звітності протягом 45 днів після завершення угоди. Обов’язок щодо попереднього повідомлення лежить на іноземних інвесторах, а компанії, що приймають інвестиції, зазвичай не зобов’язані подавати такі повідомлення.

Ризики та покарання за порушення Закону про валютні операції в Японії

У разі порушення обов’язку подання заяви за Законом про валютні операції, іноземні інвестори можуть зіткнутися зі значними штрафами. Наприклад, якщо інвестор подає неправдиву заяву, незважаючи на необхідність попереднього повідомлення, може бути накладено штраф у розмірі понад 100 мільйонів єн. Крім того, у разі здійснення інвестицій без повідомлення або невиконання приписів, інвестор може стати об’єктом кримінального переслідування або отримати припис від Міністра фінансів та відповідного міністра про продаж акцій. Такі порушення розглядаються як серйозні з точки зору економічної безпеки та національних інтересів, тому вони підлягають суворому регулюванню, включаючи запобігання витоку технологій.

Обов’язок подання заяви за Законом про валютні операції лежить на іноземних інвесторах, і у разі порушення можуть бути накладені високі штрафи та приписи про продаж акцій. Коли японська компанія приймає інвестиції від іноземного інвестора, безпосереднього обов’язку подання заяви на компанію не покладається, що може призвести до ситуації, коли компанія не усвідомлює, що іноземний інвестор не дотримується процедур, передбачених Законом про валютні операції. Однак, якщо іноземний інвестор порушує Закон про валютні операції, інвестиція може бути визнана незаконною, що в кінцевому підсумку може вплинути на інвестовану компанію, включаючи приписи про продаж акцій. Це може стати непередбачуваним управлінським ризиком для інвестованої компанії. Навіть якщо інвестована компанія не несе безпосереднього обов’язку подання заяви за Законом про валютні операції, перевірка дотримання іноземним інвестором цього закону є вкрай важливою для юридичної стабільності та бізнес-континуїтету компанії. Іноземні інвестори повинні усвідомлювати, що їхня відповідність вимогам закону безпосередньо пов’язана зі стабільністю інвестованої компанії, а інвестовані компанії повинні з іноземними інвесторами чітко домовлятися та перевіряти дотримання Закону про валютні операції, щоб уникнути потенційних ризиків.

Підсумок

Правила передачі акцій за Японським корпоративним правом (Japanese Corporate Law) базуються на принципі вільної передачі, але також включають багаторівневу правову структуру, яка охоплює процедури схвалення обмежених у передачі акцій, управління реєстром акціонерів та регулювання іноземних інвесторів згідно з законом про іноземну валюту та торгівлю. Точне розуміння цих складних правил та виконання відповідних процедур є життєво важливим для забезпечення безперебійної передачі акцій та уникнення непередбачених правових ризиків. Юридична фірма “Моноліт” має багатий досвід та спеціалізовані знання у сфері корпоративного права, M&A та міжнародних угод, обслуговуючи широкий спектр клієнтів в Японії, від великих публічних компаній до стартапів. Особливо варто відзначити, що до нашої команди входять кілька осіб, які володіють кваліфікацією іноземних адвокатів, зокрема з Каліфорнії, та володіють англійською мовою, що дозволяє нам надавати точну підтримку з різних точок зору щодо складних правових питань, з якими стикаються іноземні інвестори, глибоко розуміючи як японську правову систему, так і зарубіжні бізнес-звичаї. Для консультацій з питань передачі акцій в Японії, будь ласка, звертайтеся до юридичної фірми “Моноліт”.