Обмеження авторських прав у законодавстві Японії: винятки для забезпечення добросовісного використання

Японське законодавство про авторське право визначає свою мету в статті 1. Ця мета має два аспекти. Перший полягає у захисті прав авторів та виконавців на твори, виступи, записи тощо. Другий аспект звертає увагу на справедливе використання цих культурних продуктів. Гармонія цих двох цілей сприяє розвитку культури, що є основною ідеєю японського законодавства про авторське право. Для досягнення цього балансу закон надає авторам ексклюзивні права, такі як право на репродукцію та право на публічне виконання, але також встановлює положення про “обмеження авторського права”, які дозволяють використовувати твори без дозволу власника прав у певних обставинах. Ці обмежувальні положення детально визначені в статтях 30-50 японського законодавства про авторське право. Вони відіграють важливу роль у забезпеченні плавного використання творів на благо всього суспільства. Однак ці винятки не надаються безумовно, для кожного з них встановлені строгі вимоги. У цій статті ми розглянемо основні положення про обмеження прав, які мають велике значення для ділової діяльності та управління організаціями, такі як використання з освітньою метою, некомерційні виступи та цитування, а також роз’яснимо їх конкретний зміст та питання застосування на основі японського законодавства та судової практики. 

Використання творів у сфері освіти за японським законодавством

Закон про авторське право в Японії, враховуючи важливість освіти, встановлює кілька виняткових положень для використання творів у навчальних закладах. Ці положення мають на меті забезпечити безперешкодне використання необхідної інформації та навчальних матеріалів у освітньому процесі, однак їх застосування та умови чітко визначені.

Розміщення в навчальних підручниках

Стаття 33 Японського закону про авторське право дозволяє включати опубліковані твори до навчальних підручників у межах, визнаних необхідними для освітніх цілей. Це положення створено для того, щоб забезпечити використання творів високої якості та різноманітності в підручниках, які є основою освіти від початкової до вищої школи. Однак це не означає дозвіл на безкоштовне використання. Особи, які включають твори до підручників, повинні повідомити автора про використання твору та сплатити авторську винагороду у розмірі, щорічно встановленому Головою Агентства культурних справ. Крім того, відповідно до пов’язаних положень, стаття 33-3 Японського закону про авторське право дозволяє створювати копії підручників зі збільшеним шрифтом (навчальні підручники зі збільшеним шрифтом) для дітей та учнів з візуальними порушеннями. У цьому випадку також потрібно сплатити винагороду при розповсюдженні з метою отримання прибутку.

Відтворення та інші дії з творами в освітніх установах в Японії

Стаття 35 Японського закону про авторське право охоплює широкий спектр освітніх діяльностей. Ця норма дозволяє особам, які викладають, та особам, які навчаються в школах та інших освітніх установах, в межах необхідності відтворювати опубліковані твори або здійснювати їх публічну передачу (наприклад, під час онлайн-уроків) з метою використання в процесі навчання.

Для застосування цієї норми необхідно виконати кілька важливих умов. По-перше, суб’єкт використання має бути “освітньою установою, яка не має на меті отримання прибутку”. До цього відносяться дитячі садки, початкові, середні та вищі навчальні заклади, але не включаються навчальні центри, що належать компаніям, або приватні репетиторські школи з метою отримання прибутку. По-друге, використання має бути “в межах, які визнані необхідними в процесі навчання” і не повинно “несправедливо шкодити інтересам автора”. Наприклад, відтворення та розповсюдження цілісного збірника завдань або робочого зошита, які призначені для придбання студентами, може бути визнано дією, що несправедливо шкодить ринковим інтересам автора, і тому не підпадає під дію цієї норми.

Також важливим є питання компенсації. При відтворенні матеріалів для очного навчання компенсація не потрібна, але при публічній передачі через Інтернет для дистанційного навчання, засновник освітньої установи повинен сплатити компенсацію управляючій організації (SARTRAS).

У контексті застосування статті 35 особливу увагу компаній в Японії варто звернути на те, що корпоративне навчання співробітників всередині компанії не підпадає під дію цієї норми. Компанії є прибутковими організаціями, і навчання, яке проводиться як частина їхньої діяльності, навіть якщо воно має освітній характер, не відповідає вимозі “освітньої установи, яка не має на меті отримання прибутку”, визначеній у Японському законі про авторське право. Таким чином, копіювання розділів комерційних книг для навчальних матеріалів або несанкціоноване розміщення статей експертів на корпоративному інтранеті може мати дуже високий ризик порушення авторських прав.

Порівняння використання з метою освіти

Статті 33 та 35 Японського закону про авторське право дозволяють використання творів з освітньою метою, однак мета та вимоги до них різняться. Стаття 33 стосується публікації творів у офіційних “підручниках” і зазвичай використовується видавцями підручників. Для цього необхідно сплатити компенсацію, встановлену директором Агентства культурних справ. З іншого боку, стаття 35 стосується використання творів вчителями та студентами під час “занять”. Тут відтворення під час очних занять є безкоштовним, але для публічної трансляції під час онлайн-занять потрібно сплатити компенсацію, залежно від способу використання. Чітке розуміння відмінностей між ними є невід’ємним для законного використання творів у освітньому середовищі.

Нижче наведено таблицю, яка порівнює положення про винятки з авторського права з освітньою метою.

Не комерційні публічні виступи та інші подібні заходи в Японії

Стаття 38, пункт 1 Японського закону про авторське право дозволяє публічно виконувати, грати, показувати або розповідати опубліковані твори без дозволу власника авторських прав за певних умов. Ця норма має на меті сприяти культурній діяльності місцевих спільнот та заходам, організованим некомерційними організаціями, що служать громадським інтересам.

Для застосування цього винятку необхідно виконати всі три наступні умови:

1. Не мати на меті отримання прибутку (некомерційність)
2. Не отримувати плату від аудиторії чи глядачів (безкоштовність)
3. Не виплачувати гонорари виконавцям чи артистам (безоплатність)

Ці умови тлумачаться строго. Якщо хоча б одна з них не виконується, звільнення від відповідальності за цим положенням не надається. Наприклад, навіть якщо вхід безкоштовний, але виконавцям виплачується винагорода, то третя умова не виконується, і потрібен дозвіл власника авторських прав. Крім того, це положення дозволяє лише такі дії, як виступи чи покази, і не поширюється на дії, такі як розповсюдження копій творів або їх трансляція в Інтернеті.

У корпоративній діяльності особливо важливим є тлумачення вимоги “не мати на меті отримання прибутку”. Дії, які на перший погляд можуть здатися некомерційними, можуть бути визнані “комерційними”, якщо вони опосередковано сприяють корпоративному прибутку. У цьому контексті японські суди винесли важливе рішення щодо відтворення фонової музики в магазинах. Власники магазинів можуть стверджувати, що вони не комерційні, оскільки не стягують безпосередньо плату за музику від клієнтів. Однак суди вирішили, що використання музики для покращення атмосфери магазину та підвищення покупців є діяльністю, яка опосередковано сприяє збільшенню продажів, і тому вона вважається комерційним використанням.

Логіка цього судового рішення може бути застосована до інших видів корпоративної діяльності. Розглянемо, наприклад, випадок, коли компанія безкоштовно проводить показ фільму для співробітників як частину програми соціальних пільг. Хоча безпосереднього прибутку не виникає, якщо метою є підвищення морального духу співробітників та продуктивності, це може бути визнано опосередкованим комерційним наміром, і застосування статті 38 може бути відхилено. Так само, відтворення DVD з фільмом у лобі компанії для відвідувачів також вимагає дозволу, оскільки має комерційну мету покращення іміджу компанії. Таким чином, межі “некомерційності” є обмеженими, і компанії, які покладаються на це виняткове положення, повинні здійснювати ретельний аналіз.

Цитування

Стаття 32 Японського закону про авторське право встановлює, що опубліковані твори можуть використовуватися за умови, що це відповідає справедливій практиці та відбувається в межах, які є справедливими для цілей звітування, критики, дослідження чи інших видів цитування. Це важливе положення підтримує свободу вираження думок, дозволяючи посилатися на існуючі твори та розвивати власні ідеї та погляди.

Щоб визнати цитування законним, японська судова практика встановлює кілька критеріїв. Особливо важливими є стандарти, встановлені Верховним судом Японії у рішенні від 28 березня 1980 року (відомому як “Справа про пародію та монтаж”). У цьому рішенні було визначено, що частина, яка цитується, має бути чітко відмежована від власного твору (ясність розмежування), а також що власний твір має бути “головним”, а цитована частина – “підлеглою” (відношення головного та підлеглого).

Концепція “цитування” не обмежується використанням тексту в наукових працях чи критичних статтях. Це також може застосовуватися у більш практичній комерційній діяльності, як показано в подальших судових рішеннях. Одним з таких прикладів є рішення Вищого суду з інтелектуальної власності від 13 жовтня 2010 року (відоме як “Справа про оцінку мистецтва”). У цій справі оцінювач мистецтва, який додав зменшену кольорову копію картини до свого звіту, був звинувачений у порушенні права на відтворення.

Суд першої інстанції визнав порушення авторського права, але Вищий суд з інтелектуальної власності скасував це рішення, визначивши, що додавання зменшеної копії до звіту є законним “цитуванням” згідно зі статтею 32 Японського закону про авторське право. Суд наголосив на тому, що метою додавання копії було не насолодження мистецтвом, а чітке визначення об’єкта оцінки та запобігання підробці звіту. Це було визнано законним використанням в межах “дослідження” або “критики”. Крім того, звіт вважався “головним”, а додана копія картини служила лише для ідентифікації об’єкта оцінки, тобто виконувала “підлеглу” роль. Також було встановлено, що таке використання відповідає справедливій практиці у сфері оцінки мистецтва і не завдає шкоди економічним інтересам автора через обіг звітів. Це рішення показує, що “цитування” може застосовуватися до комерційної діяльності, яка передбачає часткове використання творів з функціональною та необхідною метою, і є важливим прецедентом для компаній, які займаються аналізом, перевіркою та звітуванням у своїй діяльності.

Загальні зауваження щодо використання положень про обмеження прав

При використанні положень про обмеження авторських прав, крім виконання вимог окремих статей, необхідно також звертати увагу на деякі загальні обов’язки та обмеження.

Обов’язок зазначення джерела

При використанні твору на підставі положень про обмеження прав, наприклад, при цитуванні (стаття 32) або в освітніх цілях (статті 33, 35), як правило, існує обов’язок зазначення джерела. Це встановлено статтею 48 Японського закону про авторське право. Зазначення джерела має відбуватися у спосіб та обсязі, які вважаються розумними відповідно до способу використання твору. Зазвичай це включає ім’я автора та назву твору. Недотримання цього обов’язку та порушення статті 48 Японського закону про авторське право може призвести до застосування штрафних санкцій згідно зі статтею 122 цього закону, тому необхідно бути уважним.

Відносини з моральними правами автора

Одним з найважливіших пунктів, на які слід звернути увагу, є відносини з моральними правами автора. Стаття 50 Японського закону про авторське право чітко визначає, що положення про обмеження авторських прав не повинні тлумачитися як такі, що впливають на моральні права автора. Моральні права автора – це права, які захищають особистісні інтереси автора і розглядаються окремо від авторського права як майнового права. До них належать право вирішувати, чи публікувати непублікований твір (право на публікацію), право вирішувати, чи вказувати ім’я на творі (право на зазначення імені) та право на незмінність твору без згоди автора (право на збереження цілісності).

Це положення означає, що навіть якщо положення про обмеження авторських прав дозволяють “копіювання” або “виконання” твору, це не дає права “змінювати” твір без дозволу. Обмеження авторських прав переважно стосуються обмеження використання авторського права як майнового права, але моральні права автора, які захищають духовний зв’язок та честь автора, залишаються недоторканними за принципом. Це було підкреслено у вироку у справі “Пародія та монтаж”, де дії зі змішування зображень на фотографії позивача були визнані порушенням права на збереження цілісності. Коли компанії використовують положення про обмеження прав, наприклад, при цитуванні чужого звіту з критичною метою, ризикують порушити право на збереження цілісності, якщо вони вирізають або навмисно опускають частини тексту таким чином, що спотворюють його первісний зміст. Межа між законним використанням та порушенням прав завжди має бути на увазі.

Підсумки

Як ми розглянули у цій статті, Закон про авторське право в Японії (Japanese Copyright Law) сильно захищає права авторів, але також встановлює винятки для використання творів з метою освіти, некомерційної діяльності та законного цитування. Однак, ці “обмеження авторського права” є строго обмеженими винятками, і до їх застосування висуваються суворі вимоги. Особливо в корпоративній діяльності існує багато нюансів: винятки для освітніх цілей не застосовуються до внутрішнього навчання компанії, вимоги до некомерційності можуть бути широко інтерпретовані, щоб включати непрямі комерційні цілі, і, безумовно, має бути повага до прав особистості автора, зокрема до права на збереження цілісності твору. Необхідно обережно розглядати, чи конкретне використання та спосіб використання повністю відповідають юридичним вимогам, щоб забезпечити дотримання законодавства та уникнути непотрібних юридичних конфліктів.

Юридична фірма “Моноліт” має значний досвід у наданні юридичних консультацій зі складних питань, пов’язаних з авторським правом в Японії, для численних клієнтів як в країні, так і за кордоном. У нашій фірмі працюють кваліфіковані фахівці, які володіють англійською мовою та мають юридичні кваліфікації з інших країн, що дозволяє нам надавати точну підтримку компаніям, які розгортають міжнародний бізнес, з метою дотримання японського законодавства про інтелектуальну власність. Якщо у вас виникли питання з тем, які ми обговорювали в цій статті, або вам потрібна оцінка юридичних ризиків у конкретних випадках, будь ласка, звертайтеся до нашої фірми за професійною підтримкою.