Тлумачення обмежень прав у японському законодавстві про авторське право: розуміння виняткових положень та практика

Японське законодавство про авторське право приймає принцип “відсутності формальностей”, згідно з яким права автоматично виникають у момент створення твору, надаючи авторам потужний захист. Зазвичай, використання твору без дозволу власника авторських прав є порушенням цих прав. Однак, у першій статті японського закону про авторське право зазначено, що метою є досягнення гармонії між захистом прав авторів та “внеском у розвиток культури”. Для забезпечення цієї рівноваги, статті 30-50 цього закону встановлюють виняткові обставини, за яких можливе використання твору без дозволу автора, тобто “обмеження авторських прав”. Ці положення не допускають широкого тлумачення і є обмеженими винятками, які чітко визначені для конкретних цілей використання та способів. Для бізнесу, особливо при веденні глобальної діяльності, точне розуміння цих обмежень є життєво важливим для уникнення ненавмисного порушення авторських прав та забезпечення законної діяльності. У цій статті ми професійно розглянемо положення, які тісно пов’язані з ІТ-практикою компаній, основні принципи, що впливають на застосування обмежень прав, важливі аспекти прав особистості авторів, а також підходи до “fair use” та пародії в японській правовій системі, на основі законодавства та судової практики. 

Обмеження авторських прав у корпоративному ІТ-середовищі в Японії

У сучасній корпоративній діяльності ІТ-інфраструктура є невід’ємною, однак її повсякденне використання та обслуговування часто передбачає технічне “копіювання” творів. Японське законодавство про авторські права передбачає певні винятки, щоб необхідні для виконання роботи дії не вважалися порушенням авторських прав.

Копіювання та адаптація програмних творів власником копії (стаття 47-3)

Стаття 47-3, пункт 1 Японського закону про авторські права дозволяє “власнику” копії програмного твору копіювати або адаптувати (модифікувати) цю програму в межах, визнаних необхідними для її використання на електронному обчислювальному пристрої.

“Необхідні межі” використання в цьому контексті передбачають конкретні дії в ІТ-практиці компаній. Наприклад, встановлення програмного забезпечення на сервер або жорсткий диск окремого комп’ютера, створення резервних копій для запобігання втраті або пошкодженню даних. Також допускається незначна “адаптація”, наприклад, для забезпечення сумісності з певним обладнанням або виправлення помилок.

Однак, слід звернути увагу, що право на застосування цього винятку обмежене “власниками” копій програм. У сучасному бізнес-середовищі програмне забезпечення частіше отримується на основі ліцензійних угод, а не купівлі. Якщо компанія використовує програмне забезпечення на підставі ліцензійної угоди, права на копіювання та модифікацію регулюються не винятками закону про авторські права, а умовами ліцензії. Якщо умови угоди суворо обмежують копіювання, навіть для резервного копіювання, це може призвести до порушення угоди, тому ретельний перегляд умов угоди є вкрай важливим.

Крім того, навіть якщо ви є власником програми, втрата права власності, наприклад, у разі продажу комп’ютера з встановленим програмним забезпеченням, зобов’язує вас знищити всі створені резервні копії.

Використання творів на електронних обчислювальних пристроях, що супроводжується використанням (стаття 47-4)

Початкові винятки для програмних творів були розроблені з урахуванням використання стандартного програмного забезпечення, що розповсюджується на фізичних носіях. Однак, у сучасному ІТ-середовищі з його розповсюдженням хмарних обчислень та мережевих послуг, з’являються складніші види копіювання, такі як обслуговування серверів, міграція даних, відновлення системи після збоїв, які не були повністю враховані у традиційних правилах.

Щоб усунути розрив між технічною реальністю та законодавством, у 2018 році було внесено зміни до закону про авторські права, які ввели більш гнучкі обмеження прав. Основою цих змін стали статті 47-4 та 47-5.

Стаття 47-4 Японського закону про авторські права дозволяє використання творів на електронних обчислювальних пристроях, яке є необхідним для забезпечення плавного або ефективного використання. Це включає створення тимчасового кешу для прискорення мережевої обробки, а також тимчасове резервне копіювання даних на зовнішні носії під час обслуговування, ремонту або заміни обладнання, з подальшим відновленням даних на оригінальному пристрої після завершення робіт. Це дозволяє виконувати ІТ-обслуговування для забезпечення безперервності бізнесу без неправомірного порушення інтересів власників авторських прав.

Крім того, пункт 2 статті 47-4 Японського закону про авторські права чітко дозволяє створення резервних копій для запобігання знищенню або пошкодженню серверів. Це є важливою частиною планів відновлення після аварій та заходів з протидії стихійним лихам, що забезпечує правову підтримку для захисту даних бізнесу.

Введення цих положень показує, що Японське законодавство про авторські права намагається адаптуватися до технологічного прогресу, перетворюючи жорсткі правила на практичні. Таким чином, законодавство враховує потреби компаній у законному управлінні ІТ-інфраструктурою, не стаючи на заваді їхній діяльності.

Основні принципи застосування обмежень авторського права в Японії

Навіть якщо певна діяльність здається відповідною до положень про обмеження прав, це не завжди означає, що вона є законною. Японське законодавство про авторські права встановлює декілька основоположних принципів, яких слід дотримуватися при застосуванні цих виняткових положень. Ігнорування цих принципів може призвести до того, що діяльність, яку ви вважали законною, буде визнана незаконною.

Обов’язок вказівки джерела (стаття 48)

Стаття 48 Японського закону про авторське право вимагає, що при використанні твору на підставі певних обмежувальних положень права, таких як правило цитування, зазначене у статті 32 цього закону, необхідно вказувати джерело твору. Крім того, навіть у випадках, що не охоплюються цими положеннями, існує зобов’язання вказувати джерело, якщо така практика є загальноприйнятою.

Необхідно вказувати джерело “способом та в мірі, які вважаються розумними відповідно до характеру використання або відтворення”, і в практиці компаній, наприклад у звітах або на вебсайтах, зазвичай включають наступну інформацію:

• Назву твору
• Ім’я автора
• У випадку книг: назву видавництва, рік видання, номер сторінки
• У випадку вебсайтів: назву сайту, URL

Вказівка джерела не є просто питанням етикету, а є юридичним обов’язком, і невиконання цього може призвести до застосування штрафних санкцій.

Заборона використання копій творів не за призначенням (стаття 49)

Стаття 49 Японського закону про авторське право встановлює дуже важливий принцип, щоб запобігти зловживанню обмеженнями прав. Згідно з цією статтею, розповсюдження або публічне представлення копій творів, які були законно створені для певної мети, з будь-якою іншою метою вважається порушенням авторських прав. Це називається “припущенням порушення”.

Наприклад, дії, такі як показ відео телепрограм, записаних для приватного використання (згідно зі статтею 30 Японського закону про авторське право) вдома, у громадському центрі або їх завантаження в Інтернет, є порушенням авторських прав через використання не за призначенням. Так само, розповсюдження копій програмного забезпечення, створених для резервного копіювання (згідно зі статтею 47-3) серед інших співробітників або їх встановлення на несанкціоновані комп’ютери, також не дозволяється.

Ця норма забезпечує, що обмеження прав дозволяються лише для вузького кола громадських або приватних цілей і не повинні використовуватися як лазівка для комерційного використання або необмеженого використання.

Відносини з авторськими особистісними правами (стаття 50)

Для розуміння японського законодавства про авторське право необхідно чітко розрізняти майнові права, які називаються “авторськими правами”, та “авторські особистісні права”, які захищають особистісні інтереси автора. Авторські особистісні права включають три основні права:

1. Право на публікацію: право вирішувати, коли і як буде опубліковано невидану творчу роботу
2. Право на вказівку імені: право вирішувати, чи вказувати ім’я автора та під яким псевдонімом
3. Право на збереження цілісності: право не допускати змін у змісті або назві власного твору без згоди

Стаття 50 японського закону про авторське право чітко визначає, що обмеження, пов’язані з авторськими правами (майновими правами), не повинні тлумачитися як такі, що впливають на авторські особистісні права. Це служить своєрідною “стіною захисту авторських особистісних прав”.

Цей принцип може становити значний юридичний ризик, особливо для іноземних компаній, звиклих до гнучких правових систем, таких як американська доктрина “fair use”. Наприклад, навіть якщо використання певного твору для освітніх цілей дозволено обмеженнями авторського права, дії, такі як узагальнення або вирізання частин твору, можуть порушувати право на збереження цілісності автора.

Ця правова концепція була найбільш чітко продемонстрована у вироку у справі “Пародія та монтажні фотографії”, який буде розглянуто далі. У цій справі творчі зміни з критичною метою (пародія) були визнані незаконними, оскільки вони порушували право на збереження цілісності автора. Таким чином, у випадках, коли існує можливість зміни творів третіх осіб, навіть якщо таке використання здається дозволеним за обмеженнями авторського права, вимагається обережний підхід, такий як отримання від автора “спеціальної угоди про незастосування авторських особистісних прав”.

Концептуальна рамка: Феєр Юз та пародія в Японії

Розуміння не лише окремих правил, а й ідеологічного підґрунтя, на якому базується японське авторське право, є важливим для розгляду більш складних форм використання. У цій статті ми розкриваємо особливості правової системи Японії через порівняння з американською системою Феєр Юз та пояснюємо, як творче використання, таке як пародія, регулюється в Японії.

Японський “принцип обмеженого переліку” та феєр-юз

Японське законодавство про авторське право приймає законодавчу політику, відому як “принцип обмеженого переліку”, яка передбачає конкретне та вичерпне перелічення випадків, коли права обмежуються, у тексті закону. Це означає, що будь-яке використання, яке не включено до списку, в принципі вважається порушенням авторських прав. Такий підхід має перевагу у високій передбачуваності того, що є законним, а що незаконним. Компанії можуть чітко оцінити юридичні ризики, перевіряючи, чи їхні дії відповідають вимогам закону.

Натомість, американське законодавство про авторське право застосовує “феєр-юз”, який є всеосяжним та гнучким правовим принципом. Замість перелічення окремих винятків, суди враховують чотири фактори: “мету та характер використання”, “природу авторського твору”, “кількість та сутність використаної частини” та “вплив використання на потенційний ринок або цінність твору”, і на основі цього вирішують, чи є використання справедливим (феєр) у кожному конкретному випадку. Ця система має гнучкість для швидкої адаптації до нових технологій та форм вираження, але також має аспект непередбачуваності результатів та підвищеного ризику судових розглядів.

Бізнесове значення обох систем можна підсумувати у наступній таблиці:

Гнучкі обмеження прав: використання, що не має на меті насолодження думками або почуттями (стаття 30-4)

Щоб пом’якшити жорсткість системи обмеженого переліку та адаптуватися до технологічних інновацій, у 2018 році (рік Хейсей 30) було введено статтю 30-4 Японського закону про авторське право. Ця норма часто називається “японським варіантом феєр-юзу”, але її сфера застосування обмежена.

Ця стаття дозволяє використання творів, яке “не має на меті насолодження думками або почуттями”, у межах, визнаних необхідними. Це передбачає використання творів не для оцінки, а як “дані” для аналізу інформації або тестування технологічних розробок. Наприклад, дії, які полягають у зборі великої кількості зображень чи текстів та аналізі їхніх візерунків для розробки нових технологій, відповідають цьому визначенню.

Однак, це право не є необмеженим. Існує застереження, що воно “не застосовується у випадках, коли це може несправедливо зашкодити інтересам власника авторського права”. Наприклад, використання бази даних, яка продається для аналізу інформації без ліцензійної угоди, що може конкурувати з ринком, на якому авторський правовласник мав би отримувати прибуток, може бути визнано дією, що несправедливо зашкоджує його інтересам, і тому не допускається.

Юридичні виклики пародії в Японії

У японському законодавстві про авторське право не існує спеціальних положень, які б визнавали пародію. Тому законність пародійних творів оцінюється в рамках існуючого законодавства про авторське право, зокрема щодо “права на адаптацію” (право змінювати твір та створювати на його основі похідні твори) та вищезгаданого “права на збереження ідентичності” (частина права особистості автора).

Одним з провідних судових рішень з цього питання є рішення Верховного Суду Японії 1980 року, відоме як “Справа пародійного фотомонтажу”. У цій справі ставилося під сумнів використання роботи відомого фотографа зимових видів спорту, яку перетворили на чорно-біле зображення та додали зображення величезної шини на сліди лижника, щоб висміяти руйнування природи. Верховний Суд вирішив, що ця пародія порушує авторське право. Основною логікою було те, що змінений твір все ще містив “суттєві характеристики форми вираження” оригінального фото, які можна було “безпосередньо сприймати самі по собі”. Іншими словами, глядач міг легко згадати оригінальний твір, що свідчило про порушення права автора на збереження ідентичності. Це рішення показало, що в рамках японської правової системи пародія, яка безпосередньо змінює вираження оригінального твору, навіть з метою критики чи сатири, несе в собі високий юридичний ризик.

З іншого боку, існують судові рішення, які натякають на більш безпечний шлях для пародійної творчості. У рішенні Верховного Суду Японії 2001 року, відомому як “Справа Есасі Ойваке”, обговорювалося використання історичних фактів та ідей, описаних у нон-фікшн книзі, для створення телевізійної програми. Верховний Суд зробив чітке розмежування між “ідеєю” та “вираженням”, заявивши, що авторське право захищає конкретне “вираження”, а не лежачі в його основі “ідеї” чи “факти”. З цього рішення випливає, що якщо пародія не змінює саме вираження оригінального твору, а використовує його тему, стиль, ідеї тощо як об’єкт сатири, створюючи абсолютно нове та оригінальне вираження, то ймовірність порушення авторського права є низькою.

Підсумки

Положення про обмеження прав у японському законодавстві про авторське право базуються на строгому принципі вичерпного переліку та забезпечують чітку та передбачувану правову структуру. Коли компанії використовують ці виняткові положення у практиці, вони повинні не лише ретельно аналізувати вимоги окремих статей, але й завжди пам’ятати про такі трансверсальні основні принципи, як обов’язок зазначення джерела (стаття 48), заборона використання не за призначенням (стаття 49), і, що найважливіше, «права особистості автора» (стаття 50), які не впливають на обмеження майнових прав. Зокрема, захист прав особистості автора є надзвичайно сильним і становить важливий фактор ризику, який відрізняється від законодавства інших країн. Суворі судові рішення щодо пародій та обмежена гнучкість для адаптації до технологічних інновацій (стаття 30-4) відображають характерні риси японської правової системи, яка прагне до обережного балансу між захистом прав авторів та розвитком культури.

Юридична фірма “Моноліт” має значний досвід надання порад зі складних питань, пов’язаних з обмеженнями авторського права, про які йшлося у цій статті, для численних клієнтів як в Японії, так і за кордоном. У нашій фірмі працюють фахівці, включаючи англомовних юристів з іноземними кваліфікаціями, які можуть надати точну правову підтримку з урахуванням специфіки японського законодавства про інтелектуальну власність з точки зору міжнародного бізнесу. Ми надаємо спеціалізовану підтримку, включаючи розробку системи дотримання вимог, переговори щодо спеціальних умов невикористання прав особистості автора в контрактах, а також стратегічні поради з питань авторського права.