Особливі питання японського законодавства про авторське право: захист прикладного мистецтва, персонажів та шрифтів

Японське законодавство про авторське право забезпечує широку рамкову структуру для захисту творчих виразів. Однак, його застосування може породжувати складні питання у сферах, де перетинаються мистецтво, комерція та публічна інформація. Зокрема для компаній, що займаються дизайном продукції, створенням брендів та виробництвом контенту, розуміння цих специфічних “сірих зон” у японському законодавстві про авторське право є життєво важливим для захисту власної інтелектуальної власності та уникнення правових ризиків. У цій статті ми розглянемо декілька ключових тем, де звичайні підходи до авторського права не завжди застосовні. По-перше, це захист “прикладного мистецтва”, дизайну, що поєднує практичну функціональність та естетичну цінність. По-друге, захист “персонажів”, які мають унікальну правову структуру, відмінну від міжнародно визнаних підходів. По-третє, проблема “шрифтів” (дизайну шрифтів), які, на диво, зазвичай не підпадають під захист авторського права. І нарешті, “твори, що не підлягають охороні авторським правом” – твори, які навмисно виключені з охорони авторського права заради громадського інтересу. Стаття базується на положеннях японського законодавства про авторське право та важливих судових рішеннях, надаючи фаховий аналіз цих особливих питань та практичні рекомендації для керівництва компаній та юридичних фахівців.

Межа між прикладним мистецтвом та захистом авторських прав в Японії

Прикладне мистецтво в Японії означає твори мистецтва, які застосовуються до практичних предметів або втілені у вигляді практичних предметів. Це створює фундаментальну напругу в японському законодавстві про інтелектуальну власність, оскільки такі предмети можуть бути захищені як за японським законом про авторське право, так і за японським законом про промислові зразки. Закон про промислові зразки в Японії має на меті захист естетичного вигляду масово вироблених промислових виробів і вимагає реєстрації для захисту, термін дії якого коротший, ніж у авторського права. Перехрещення цих двох законів стало центром дискусій про авторські права на прикладне мистецтво.

Історично японські суди застосовували строгі критерії до авторських прав на прикладне мистецтво, що часто називають “теорією рівності з чистим мистецтвом”. Згідно з цими критеріями, для захисту прикладного мистецтва за статтею 2, пунктом 1, підпунктом 1 японського закону про авторське право як “творів мистецтва” вимагалася висока ступінь естетичної творчості, достатня для того, щоб предмет міг бути сприйнятий як об’єкт естетичного споглядання, незалежно від його практичної функції. Цей високий поріг означав, що більшість промислових дизайнів залишалися поза межами захисту авторського права.

Однак ця ситуація змінилася після рішення Вищого суду з інтелектуальної власності у 2015 році у справі про відомий дитячий стілець “TRIPP TRAPP”. Суд вирішив, що не слід застосовувати єдиний високий стандарт творчості до прикладного мистецтва. Замість цього має бути застосований загальний критерій для визначення авторського права, а саме чи виражена в ньому “індивідуальність” творця. Більше того, суд ясно заявив, що можливість захисту за японським законом про промислові зразки не є розумною причиною для застосування більш строгих критеріїв за японським законом про авторське право. Це тому, що обидва закони мають різні цілі. Це рішення вказує на те, що традиційна роль суду як “вартового”, який строго розділяє сфери дії закону про промислові зразки та авторського права, переходить до більш практичного аналізу конкретних випадків. Таким чином, функціональні продукти більше не вважаються автоматично виключеними з захисту авторського права.

У сучасному тлумаченні часто враховується, чи можна естетичні характеристики “відокремити” від функціональної сторони. Якщо дизайнерські рішення зумовлені виключно функціональними вимогами, творчість не визнається. Однак, якщо вони відображають естетичний вибір та індивідуальність творця, що виходять за рамки функціональної необхідності, авторське право може бути визнане. Цей підхід робить стратегію подвійного захисту через реєстрацію дизайну та авторське право більш реалістичним варіантом для компаній, але також вносить певну складність. У справі “TRIPP TRAPP” суд визнав авторське право на стілець, але відхилив порушення прав через значні структурні відмінності від продукту відповідача. Це показує, що, хоча авторське право стало легше визнати, його захисний обсяг може бути обмежений конкретним творчим вираженням і тлумачитися вужче. Таким чином, японський закон про промислові зразки залишається важливим засобом для забезпечення широкого захисту дизайну продукції.

Нижче наведено порівняння системних відмінностей між японським законом про авторське право та японським законом про промислові зразки щодо захисту прикладного мистецтва.

Юридичний статус персонажів та права на їх комерціалізацію за японським законодавством

У японському законодавстві про авторське право захист персонажів базується на унікальній правовій логіці. Основний правовий принцип полягає в тому, що сам “персонаж” не є твором. Закон захищає конкретне та художнє “вираження” цього персонажа. Наприклад, набір характеристик, імені та концептуального образу персонажа, як “смілива миша з великими вухами”, розглядається як абстрактна ідея. Японське законодавство про авторське право захищає “вираження” ідеї, а не саму ідею.

Основоположним судовим прецедентом з цього питання є рішення Верховного Суду 1997 року (року Хейсей 9) у справі “Попай-краватка”. У цій справі йшлося про продаж краваток з неліцензованим зображенням персонажа Попая. Верховний Суд зробив чітке розмежування. По-перше, абстрактне уявлення про персонажа “Попай” не є твором. По-друге, однак, кожне конкретне зображення Попая, намальоване в оригінальному коміксі (кожен кадр), визнано “художнім твором”, що охороняється авторським правом.

Це рішення також встановило критерії для визначення порушення прав. Для доведення порушення не потрібно показувати, що відповідач скопіював конкретне ідентифіковане зображення. Порушення вважається встановленим, якщо зображення, створене відповідачем, базується на оригінальному творі та глядач може безпосередньо впізнати “суттєві характеристики” вираження оригінального твору. Іншими словами, якщо хтось бачить продукт порушення і може впізнати його як “того персонажа” через унікальні візуальні особливості оригінального зображення, це становить порушення авторського права.

Ця правова рамка має прямий вплив на комерціалізацію персонажів та ліцензування. Коли компанія “ліцензує персонажа” з юридичної точки зору, насправді вона надає дозвіл на копіювання та/або створення похідних творів з портфоліо конкретних візуальних виражень персонажа, що охороняються авторським правом (наприклад, стилістичні посібники або ключове мистецтво). Ця правова структура означає, що управління інтелектуальною власністю персонажа полягає не в захисті єдиного абстрактного “права на персонаж”, а в управлінні портфоліо з багатьох охоронюваних авторським правом активів (конкретних зображень). Тому для компаній, що володіють персонажами, життєво важливо ретельно управляти конкретними візуальними вираженнями, які вони хочуть захистити та ліцензувати, використовуючи стилістичні посібники як юридичний інструмент для визначення їх меж.

Крім того, термін охорони основних дизайнерських елементів персонажа пов’язаний з часом першої публікації твору, в якому персонаж вперше з’явився. У справі Попая суд також розглядав термін дії авторського права на першу серію коміксів, щоб визначити, чи все ще триває термін охорони його основного дизайну.

Чи є шрифт твором у сенсі авторського права?

Одним із пунктів, який часто викликає здивування у дискусіях про авторське право в Японії, є той факт, що дизайн шрифту (типографіка, дизайн шрифтів) зазвичай не захищений авторським правом.

Остаточне рішення з цього питання було прийнято у 2000 році (рік Хейсей 12) Верховним Судом у справі “Гона U”. Позивач стверджував, що шрифт відповідача є копією їхньої шрифтової родини “Гона”. Верховний Суд відхилив авторське право на шрифт з політичних причин. По-перше, шрифт є інструментом, який має суттєву практичну функцію передачі інформації, і його дизайн суттєво обмежений. По-друге, якщо шрифтам надати авторське право, це може вимагати дозволу для основних видів виразної діяльності, таких як публікація та обмін інформацією, що може суперечити меті авторського права – розвитку культури. І, по-третє, в системі авторського права Японії, де права виникають без реєстрації, надання авторського права на безліч шрифтів з незначними відмінностями може призвести до складності правових відносин і соціальної плутанини.

Однак Верховний Суд не повністю відкинув можливість захисту шрифтів як творів. Для того, щоб шрифт міг бути захищений, він повинен відповідати двом дуже строгим критеріям: мати “видатні особливості” порівняно з іншими шрифтами, що свідчить про оригінальність, а також мати естетичні характеристики, які роблять його об’єктом мистецького споглядання. Ці критерії дуже високі і фактично означають, що захист поширюється лише на шрифти, які більше схожі на художні твори, ніж на практичні інструменти комунікації, наприклад, на високо художні каліграфічні шрифти.

Дуже важливо розрізняти “дизайн” шрифту (візуальний вигляд символів) та “програму” шрифту (програмний файл для рендерингу шрифту на комп’ютері). Хоча дизайн шрифту сам по собі не захищений, програма шрифту чітко захищена як “твір програми” згідно з пунктом 9 статті 10 розділу 1 японського закону про авторське право. Існують судові рішення, які наказують припинити несанкціоноване копіювання та розповсюдження програмного забезпечення для шрифтів та вимагають відшкодування збитків. Ця правова двоїстість створює чітку межу між використанням шрифту та його копіюванням. Тобто, імітація візуального дизайну шрифту (наприклад, шляхом трасування) для створення нового шрифту є законною, але копіювання програмного файлу, який генерує шрифт, є незаконним. Тому стратегія захисту прав компаній, які виробляють та продають шрифти, повинна зосереджуватися не на схожості дизайну, а на доведенні факту незаконного копіювання програми, що є порушенням авторських прав на програмне забезпечення.

Твори, які не підпадають під захист авторського права за законодавством Японії

Японське законодавство про авторське право навмисно виключає певні види творів з об’єктів правового захисту, навіть якщо вони можуть містити елементи творчості. Підґрунтям цього є громадський інтерес у забезпеченні вільного доступу до інформації, яка є невід’ємною для суспільства, та її невідкладного використання.

Стаття 13 японського закону про авторське право конкретизує твори, які не є об’єктами права.

Перший пункт стосується “Конституції та інших законів”, до яких входять закони, урядові постанови, міністерські накази, місцеві правила та міжнародні договори. Другий пункт включає “оголошення, інструкції, повідомлення та інші подібні документи, що видаються державними або місцевими органами влади”. Це офіційні адміністративні документи, призначені для інформування громадян. Третій пункт стосується “рішень суду, постанов, наказів та вироків”, що робить судові прецеденти та рішення доступними для громадськості. Четвертий пункт стосується “перекладів та редакційних матеріалів, створених державними або місцевими органами влади”, зазначених у трьох попередніх пунктах. Важливо, що це виключення застосовується лише до “офіційних” перекладів та редакційних матеріалів, створених урядовими органами. Переклади японських законів, створені приватними компаніями, захищені авторським правом. Це положення є важливим пунктом перевірки для компаній, які використовують перекладені законодавчі акти, оскільки вони повинні завжди перевіряти, чи є використовуваний переклад офіційним документом урядового органу, чи захищеним авторським правом активом приватної компанії.

З іншого боку, існують документи, видані урядом, які не підпадають під дію статті 13, тобто захищені авторським правом. Наприклад, різноманітні “білі книги”, дослідницькі звіти та статистичні дані відносяться до цієї категорії. Вони не мають юридичної сили, але вважаються творчими творами, створеними з метою надання інформації.

Пов’язаним поняттям є положення статті 10, пункт 2 японського закону про авторське право, яке визначає, що “просте повідомлення фактів та повідомлення про актуальні події” не вважаються творами. Це включає дані про акції, прогнози погоди, повідомлення про кадрові зміни, некрологи та інші прості описи фактів без творчих елементів. Однак, звичайні новинні статті, де вибір теми, структура та спосіб висловлювання включають творчий внесок журналіста, вважаються захищеними “літературними творами”. Ці положення встановлюють чітке розмежування між “сирими даними (без захисту)” та “результатами з доданою вартістю (захищеними)”, у правовій системі. Це розмежування служить правовою основою для бізнес-моделей у сфері інформаційних послуг та аналізу даних, де створюється вартість шляхом додавання професійного коментаря або унікального аналізу до сирих даних.

Підсумки

Як ми обговорили у цій статті, питання, пов’язані з застосуванням декоративного мистецтва, персонажів, шрифтів та об’єктів, які не підпадають під захист авторського права в рамках японського законодавства про авторське право, включають у себе багато складнощів та часто інтуїтивно неочевидні висновки. Захист декоративного мистецтва може залежати від наявності «індивідуальності» творця, тоді як персонажі захищаються не як абстрактні концепції, а через їх конкретне вираження. Крім того, дизайн шрифтів як правило не захищається, в той час як програмне забезпечення, яке його реалізує, може бути захищене як авторський твір, створюючи подвійну структуру захисту. Для адекватного навігування в цих спеціалізованих областях необхідні глибокі знання. Юридична фірма “Моноліт” має значний досвід надання юридичних послуг у цих темах для численних клієнтів як в Японії, так і за її межами. У нашій фірмі також працюють кілька англомовних юристів з іноземними кваліфікаціями, що дозволяє нам надавати комплексну підтримку компаніям, які розгортають міжнародний бізнес, для захисту інтелектуальної власності та управління юридичними ризиками на японському ринку.