Облікові аудитори в японському корпоративному праві: всеосяжний коментар щодо їхньої ролі, повноважень та відповідальності

Надійність фінансової інформації компаній є основою здорової економічної активності та міжнародних інвестицій та торгівлі. Для того, щоб інвестори та кредитори могли впевнено приймати рішення, необхідно, щоб фінансові звіти компаній, створені незалежною третьою стороною, були точними та справедливими. У японській правовій системі цю надзвичайно важливу роль відіграє “аудитор”. Система аудиторів визначена японським Корпоративним законом (Japanese Corporate Law) і є ключовим елементом у забезпеченні прозорості та надійності корпоративного обліку. Ця система не є просто процедурою, орієнтованою на внутрішній ринок, але також є важливим показником того, що корпоративне управління в Японії відповідає міжнародним стандартам. Аудитори – це висококваліфіковані фахівці зі статусом сертифікованих бухгалтерів або аудиторських фірм, які проводять строгий аудит з позиції своєї незалежності. Зокрема, для великих компаній з великим суспільним впливом закон зобов’язує мати аудитора, що відображає думку, що зі збільшенням економічного масштабу компанії зростає і її суспільна відповідальність за фінансову звітність. У цій статті ми всебічно розглянемо аудиторів, виходячи з положень японського Корпоративного закону та реальних судових рішень, включаючи їхнє правове значення, процедуру призначення, конкретні службові повноваження та важкі обов’язки.

Значення та мета системи аудиторів у Японії

Аудитор у Японії – це орган компанії, створений на основі японського Компанійного закону, основною метою якого є проведення аудиту облікових документів компанії. Підґрунтям цієї системи є ідея забезпечення надійності фінансової звітності через аудит, проведений незалежними зовнішніми обліковими фахівцями, що відокремлені від керівництва компанії, та захисту зацікавлених сторін, включаючи акціонерів та кредиторів. Коли фінансову інформацію, створену самою компанією, перевіряє третя сторона – аудитор, з об’єктивної точки зору та висловлює думку про її адекватність, така інформація значно збільшує свою надійність. Це невід’ємна функція для підтримки соціального кредиту компанії та забезпечення гладкого залучення коштів з фінансових ринків.

Японський Компанійний закон зокрема зобов’язує “великі компанії” мати аудиторів. Згідно з пунктом 6 статті 2 японського Компанійного закону, великою компанією вважається компанія з капіталом на балансі за останній фінансовий рік понад 500 мільйонів єн або з сумарним боргом понад 20 мільярдів єн. За цим положенням стоїть правова ідея, що чим більша компанія, тим більший вплив її діяльності на суспільство та економіку. Великі компанії мають багато акціонерів, кредиторів, працівників та партнерів, і здоров’я їхньої фінансової ситуації безпосередньо пов’язане з інтересами цих численних зацікавлених сторін. Тому закон вимагає від таких підприємств більшої фінансової прозорості та зобов’язує їх до суворого нагляду з боку зовнішніх фахівців, сприяючи таким чином стабільності всієї економіки.

Порівняння аудитора та корпоративного інспектора в Японії

Для розуміння структури корпоративного управління в Японії важливо чітко усвідомлювати різницю між аудитором та іншою інституцією, відомою як “корпоративний інспектор”. Обидві посади відіграють роль у нагляді за компанією, але їхні ролі та повноваження мають фундаментальні відмінності.

Найбільша різниця полягає в обсязі аудиту. Обов’язки аудитора обмежені, як випливає з назви, “бухгалтерським аудитом”. Це означає, що основним завданням аудитора є перевірка того, чи балансовий звіт та звіт про прибутки та збитки належним чином відображають фінансовий стан та результати діяльності компанії. З іншого боку, обсяг аудиту корпоративного інспектора, як правило, включає не тільки бухгалтерський аудит, але й “операційний аудит”. Операційний аудит включає ширший спектр діяльності, що стежить за тим, чи виконуються загальні обов’язки директорів відповідно до законів та статуту компанії.

Також відрізняються вимоги до кваліфікації. Стати аудитором можуть тільки ті, хто є сертифікованим бухгалтером або аудиторською фірмою, як це строго визначено в статті 337, пункт 1 Японського корпоративного закону. Це пов’язано з необхідністю високого рівня спеціалізованих знань у сфері бухгалтерського аудиту. У той час як для корпоративного інспектора законодавством не вимагається жодних конкретних професійних кваліфікацій.

Крім того, їхні позиції також різняться. Аудитор є незалежним “зовнішнім” фахівцем, який укладає аудиторський договір з компанією. Натомість, корпоративний інспектор є “внутрішнім” офіцером компанії, обраним на загальних зборах акціонерів, який виконує свої обов’язки незалежно від ради директорів.

Ці дві інституції формують подвійну систему нагляду, доповнюючи одна одну. Аудитор, як зовнішній фахівець з бухгалтерського обліку, встановлює “факти” точності фінансової інформації, тоді як корпоративний інспектор, як внутрішній відповідальний за управління, перевіряє “процес” на основі цих фактів, оцінюючи доцільність та законність управлінських рішень директорів. Наприклад, неправомірні бухгалтерські дії, виявлені аудитором, повідомляються корпоративному інспектору, і стають важливою інформацією для притягнення до відповідальності директорів. Таким чином, співпраця між ними забезпечує більш ефективне корпоративне управління.

Нижче наведена таблиця, яка підсумовує основні відмінності між аудитором та корпоративним інспектором.

Призначення аудитора

Процес призначення аудитора детально регулюється японським корпоративним законодавством, щоб забезпечити його незалежність.

Спочатку, для аудиторів встановлені строгі кваліфікаційні вимоги та підстави для недопущення. Як зазначено вище, аудитором може стати лише сертифікований бухгалтер або аудиторська фірма. Крім того, щоб уникнути ситуацій, які можуть підірвати незалежність, стаття 337, пункт 3 японського корпоративного закону забороняє особам з певними інтересами ставати аудиторами. Наприклад, особи, які є дочірніми компаніями або отримують постійну винагороду за роботу, не пов’язану з аудитом, від компанії чи її дочірніх компаній, не можуть бути аудиторами.

Аудитори призначаються звичайним рішенням загальних зборів акціонерів (згідно зі статтею 329, пункт 1 японського корпоративного закону). Важливим моментом тут є те, що право вирішувати зміст питань про призначення та звільнення аудиторів, які вносяться на розгляд загальних зборів акціонерів, належить не директорам, а аудиторам (або аудиторській раді чи іншому аудиторському органу). Це дуже важлива система, яка відокремлює право оцінювати аудиторів та контролювати їх призначення від керівництва, щоб аудитори могли проводити суворий аудит без побоювання впливу з боку керівництва. Розділення повноважень, коли керівництво визначає винагороду, а аудитори – персонал, є хитромудрим юридичним дизайном для захисту незалежності аудиторів.

Термін повноважень аудитора визначений до закінчення звітного року, що закінчується протягом року після призначення, на час закриття чергових загальних зборів акціонерів (згідно зі статтею 338, пункт 1 японського корпоративного закону). Однак, якщо на цих чергових зборах акціонерів не було прийнято окреме рішення про звільнення або непереобрання, то такий аудитор вважається переобраним (згідно зі статтею 338, пункт 2 японського корпоративного закону). Ця система “переобрання за замовчуванням” забезпечує стабільність позиції аудитора та принцип продовження терміну його повноважень, якщо не було активного рішення про звільнення, тим самим додатково зміцнюючи його незалежність.

Щодо звільнення, воно можливе завжди за рішенням загальних зборів акціонерів (згідно зі статтею 339 японського корпоративного закону), але аудитори можуть звільнити аудитора за згодою всіх аудиторів, якщо аудитор порушив професійні обов’язки або вчинив непристойні дії, недоречні для аудитора (згідно зі статтею 340 японського корпоративного закону). Це також потужний інструмент, який дозволяє аудиторам підтримувати незалежність та якість аудиту.

Обов’язки та повноваження аудиторів у Японії

Щоб аудитори могли ефективно виконувати свої завдання, японський Корпоративний закон наділяє їх широким спектром обов’язків та повноважень. Ці повноваження зосереджені переважно у статті 396 японського Корпоративного закону.

Одним із найважливіших обов’язків аудитора є перевірка фінансової звітності компанії, включаючи додаткові деталізовані звіти, проміжні фінансові звіти та консолідовані фінансові звіти. Після завершення аудиту аудитор повинен скласти “Звіт з аудиту”, як це передбачено нормативними актами Міністерства юстиції Японії (згідно зі статтею 396, пункт 1 японського Корпоративного закону). Цей звіт з аудиту стає надійним джерелом інформації для акціонерів та кредиторів.

Для виконання цих обов’язків аудиторам надано значні права на проведення розслідувань. Аудитори мають право “в будь-який час” переглядати та копіювати бухгалтерські книги та інші відповідні документи компанії, якщо це необхідно для аудиту. Вони також можуть вимагати від директорів, бухгалтерських радників, менеджерів та інших працівників звіти з питань бухгалтерського обліку (згідно зі статтею 396, пункт 2 японського Корпоративного закону). Керівництво компанії, як правило, має більше внутрішньої інформації, ніж зовнішні аудитори. Ці права на розслідування є незамінним інструментом для подолання асиметрії інформації та забезпечення можливості аудиторам не лише пасивно отримувати інформацію, але й активно збирати та перевіряти її.

Право на розслідування поширюється не лише на материнську компанію, але й на її дочірні компанії. Аудитори можуть вимагати від дочірніх компаній звіти з питань бухгалтерського обліку та проводити розслідування їхньої діяльності та фінансового стану, якщо це необхідно для виконання їхніх обов’язків (згідно зі статтею 396, пункт 3 японського Корпоративного закону). Однак, дочірні компанії можуть відмовитися надавати звіти або проводити розслідування, якщо у них є “поважні причини” для такої відмови (згідно зі статтею 396, пункт 4 японського Корпоративного закону).

Крім того, на аудиторів покладено важливий обов’язок звітування. Якщо під час виконання своїх обов’язків аудитор виявляє будь-які неправомірні дії з боку директорів або серйозні порушення законодавства чи статуту, він повинен негайно повідомити про це раду аудиторів (або інший орган внутрішнього аудиту) (згідно зі статтею 397 японського Корпоративного закону). Це забезпечує, що проблеми, виявлені аудиторами, не лише фіксуються у звітах, але й швидко передаються внутрішнім наглядовим органам для вжиття виправних заходів.

Обов’язки та юридична відповідальність аудиторів за японським законодавством

Аудитори несуть значні юридичні обов’язки та відповідальність, які випливають із їхньої великої влади. Ці обов’язки та відповідальність вимагають від аудиторів високого рівня професійної етики та уважності, служачи важливою дисципліною для забезпечення якості аудиту.

Основним обов’язком аудитора є “обов’язок добросовісного управління” (обов’язок добросовісної обережності), який випливає з того, що відносини між компанією та аудитором в Японії регулюються статтею 330 Японського корпоративного закону, а положення статті 644 Японського цивільного кодексу застосовуються за аналогією. Обов’язок добросовісної обережності означає, що аудитор зобов’язаний виконувати свої професійні обов’язки з рівнем уваги, який об’єктивно очікується від нього як від фахівця, відповідно до його статусу та здібностей. Чи дії аудитора відповідають цьому рівню, стане критерієм для визначення відповідальності, про яку йтиметься далі.

У разі невиконання цього обов’язку, аудитор спочатку несе відповідальність перед компанією. Стаття 423, пункт 1 Японського корпоративного закону встановлює, що якщо аудитор не виконує свої обов’язки, що призводить до збитків для компанії, він несе відповідальність за відшкодування цих збитків компанії. Це пряма відповідальність за недбалість у професійних обов’язках.

Крім того, аудитор може нести відповідальність перед третіми сторонами, такими як акціонери чи кредитори, які довіряли його аудиторському звіту та здійснювали операції на його основі. Відповідальність перед третіми сторонами визначена статтею 429 Японського корпоративного закону та має дворівневу структуру. По-перше, якщо аудитор виконує свої обов’язки з “зловмисним наміром або грубою недбалістю”, він несе відповідальність за відшкодування збитків, завданих третім сторонам (стаття 429, пункт 1 Японського корпоративного закону). Високі вимоги до “грубої недбалості” встановлені тому, що аудит вимагає професійного судження, і щоб уникнути необмеженої відповідальності за просту недбалість, аудитори могли б виконувати свої обов’язки без страху.

По-друге, якщо в аудиторському звіті є “неправдиві відомості” щодо важливих питань, які мали бути в ньому вказані, відповідальність стає суворішою. У цьому випадку аудитор не може уникнути відповідальності за відшкодування збитків третім сторонам, якщо він не “доведе”, що не був недбалим у своїх діях, тобто не був безвинним (стаття 429, пункт 2, підпункт 4 Японського корпоративного закону). Це так зване перекладення тягаря доказування, що відображає намір закону накласти особливо важливий обов’язок уваги на зміст аудиторського звіту, який є остаточним продуктом, що публікується на ринку. Ця дворівнева структура відповідальності базується на витонченому юридичному балансі, який намагається поєднати захист третіх сторін та уникнення надмірного навантаження на аудиторів.

Судові прецеденти, що стосуються відповідальності аудиторів в Японії

Для розуміння того, як абстрактні норми щодо юридичної відповідальності аудиторів інтерпретуються та застосовуються у реальних спорах, корисно розглянути конкретні судові прецеденти. Японські суди мають тенденцію підвищувати рівень вимог до обережності, яку повинні дотримуватися аудитори, у відповідності до змін часу.

Проривним у визначенні відповідальності перед компанією стало рішення Верховного Суду від 19 липня 2021 року (2021). У цій справі розглядалася відповідальність обмеженого аудитора, але логіка цього рішення також застосовується до аудиторів. Працівник компанії протягом багатьох років привласнював депозити та приховував шахрайство, подаючи підроблені копії банківських виписок. Нижчий суд вирішив, що аудитору достатньо перевірити відповідність поданих документів та бухгалтерських книг, і відхилив відповідальність. Однак Верховний Суд скасував це рішення, заявивши, що “аудитор не може припускати, що вміст бухгалтерських книг є точним, і на цій основі проводити аудит розрахункових документів”. Суд також зазначив, що у випадках, коли важливі докази, такі як банківські виписки, подаються у вигляді копій, що викликає сумніви щодо їхньої достовірності, аудитор має обов’язок провести більш глибоке розслідування, включаючи перевірку оригіналів. Це рішення важливе тим, що воно чітко визначає вищий стандарт обережності, який аудитори повинні дотримуватися, виконуючи суттєву перевірку як професійні експерти зі скептицизмом, а не просто слідуючи формальним процедурам.

Що стосується відповідальності перед третіми сторонами, існують два контрастних судових прецеденти. Один з них – справа Кімурая (рішення Токійського окружного суду від 28 листопада 2007 року (2007)). У цій справі компанія використовувала витончені методи для масштабного прикрашання запасів, але аудитор дотримувався загальноприйнятих стандартів аудиту, визначивши високий ризик і провівши більш строгу перевірку. Суд вирішив, що аудитор не несе відповідальності за не виявлення складного шахрайства, яке було важко виявити, навіть якщо він дотримувався професійної обережності, і відхилив відповідальність аудитора. Це рішення показало, що дотримання стандартів аудиту може служити “безпечною гаванню” для аудиторів.

Інший прецедент – справа Livedoor (рішення Токійського окружного суду від 21 травня 2009 року (2009)), яка привернула значну суспільну увагу. У цій справі також відбулося масштабне прикрашання фінансових звітів, і аудитор висловив відповідну думку. Однак у цій справі були докази, що аудитор був обізнаний з неправильними бухгалтерськими операціями компанії або принаймні навмисно ігнорував їх. Суд вирішив, що аудиторська фірма несе відповідальність за збитки, завдані інвесторам. Вирішальною відмінністю від справи Кімурая була відсутність незалежності та чесності у аудитора. Це рішення показало, що формальна оборона через дотримання аудиторських стандартів є безсилою у випадках, коли встановлено участь у шахрайстві або зловмисні наміри.

Ці судові прецеденти показують, що стандарти відповідальності, які суди вимагають від аудиторів, еволюціонували від простого “дотримання процедур” до “виявлення суттєвого професійного скептицизму”. Аудиторам необхідно не лише слідувати правилам, але й постійно зберігати критичний погляд та активно діяти, щоб не пропустити ознаки шахрайства, що стає все більш вимогливим з юридичної точки зору.

Підсумки

Як детально описано у цій статті, аудитори є незамінними органами, які забезпечують надійність фінансової звітності компаній відповідно до законодавства Японії (Japanese Corporate Law). Суворі вимоги до кваліфікації, призначення на загальних зборах акціонерів та нагляд з боку ради аудиторів розроблені для забезпечення їх незалежності. Водночас, широкі повноваження щодо проведення розслідувань слугують потужним інструментом для ефективного виконання їх обов’язків, а обов’язок добросовісного управління та серйозна юридична відповідальність перед компанією та третіми сторонами виступають як гарантія якості їх роботи. Система аудиторського нагляду є фундаментом для підтримки прозорості та справедливості на японському ринку, створюючи основу для довіри вітчизняних та іноземних інвесторів.

Наша юридична фірма “Моноліт” має значний досвід у наданні консультацій та підтримки у складних юридичних питаннях, пов’язаних з призначенням аудиторів, їх обов’язками, повноваженнями та відповідальністю для численних клієнтів у Японії. У нашому штаті працюють фахівці, які мають кваліфікацію іноземних адвокатів та володіють англійською мовою, поєднуючи глибокі спеціалізовані знання японського корпоративного права з міжнародним практичним досвідом. Використовуючи цю унікальну перевагу, ми забезпечуємо всебічну підтримку, щоб іноземні компанії та інвестори могли точно розуміти та адекватно реагувати на ключові аспекти корпоративного управління в бізнес-середовищі Японії.