Авторське право в Японії: юридичні ризики та заходи, які повинні знати компанії

Під японським законодавством права, що виникають в результаті творчої діяльності, мають дві різні характеристики. Перша – це «авторське право (майнове право)», економічне право, яке можна ліцензувати або передавати. Це концепція, яка широко визнана на міжнародному рівні. Однак, існує ще одне важливе право, яке становить основу японської системи авторського права – це «право особистості автора». Це право захищає особистісні та духовні зв’язки, які автор має зі своїм твором, і під японським законодавством воно вважається виключно особистим правом, яке не можна передати іншій особі. Саме ця неможливість передачі створює унікальні та значні правові ризики в діловій діяльності. Навіть якщо компанія вважає, що вона повністю отримала авторські права через договір, особа-творець продовжує зберігати право особистості автора. В результаті, після цього творець може висловити заперечення щодо змін або способів використання необхідного для бізнесу твору, що може призвести до правових процедур, таких як вимоги про заборону або відшкодування збитків. У цій статті ми спочатку чітко визначимо основні концепції права особистості автора порівняно з авторським правом (майновим правом). Далі ми конкретно розглянемо три основні права, що складають право особистості автора – право на публікацію, право на вказівку імені та право на збереження цілісності – з урахуванням японської судової практики. На завершення ми детально опишемо систему «службового твору», яка є найефективнішою правовою структурою для систематичного управління цими ризиками компаніями, та надамо практичні рекомендації.

Основні концепції авторських особистісних прав: відмінності від авторських прав як майнових прав

Японське законодавство про авторські права розділяє права авторів на дві великі категорії. Перша – це «авторські права (майнові права)», які захищають економічну вартість творів, а друга – «авторські особистісні права», які захищають духовні інтереси автора, а саме особистісну зв’язок між твором та його автором. Стаття 17, пункт 1 Японського закону про авторські права встановлює, що автор має право на обидва ці види прав.

Найбільшою особливістю авторських особистісних прав є їхня індивідуальна ексклюзивність. Стаття 59 Японського закону про авторські права чітко визначає, що «авторські особистісні права є виключною власністю автора і не можуть бути передані». Це означає, що авторські особистісні права є невід’ємною частиною особистості автора і, навіть якщо авторські права (майнові права) передані іншій особі за допомогою контракту, авторські особистісні права залишаються з оригінальним творцем назавжди. Ця правова характеристика має велике значення у контрактній практиці, пов’язаній з ліцензуванням та передачею прав на твори. Просте укладення контракту про передачу «авторських прав» не дозволяє управляти ризиками, пов’язаними з авторськими особистісними правами. Для того, щоб компанії могли вільно та гнучко використовувати твори, необхідно окремо враховувати авторські особистісні права при здобутті авторських прав (майнових прав).

Нижче наведена таблиця, яка підсумовує основні відмінності між цими двома видами прав.

Право на публікацію: управління правами на неопубліковані твори в Японії

Право на публікацію визначено в статті 18 Закону про авторське право Японії (Japanese Copyright Law) і гласить, що “автор має право надавати або представляти свій твір, який ще не був опублікований, громадськості”. Це ексклюзивне право автора вирішувати, коли і в якій формі його творчий продукт буде представлений світу. У корпоративній діяльності існує багато неопублікованих творів, таких як чернетки бізнес-планів, звіти про дослідження та розробки, програмне забезпечення до релізу, дизайни реклами до остаточного затвердження, які створюються всередині компанії. Публікація цих творів без згоди авторів, якими можуть бути співробітники або зовнішні підрядники, може призвести до порушення права на публікацію.

Однак, Закон про авторське право Японії встановлює правила, які “юридично припускають” згоду автора в певних обставинах. Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 18 Закону про авторське право Японії, якщо авторське право (майнове право) на неопублікований твір передано, то приймається, що автор погодився на те, щоб одержувач авторського права надав або представив твір громадськості як використання цього права. Це правило призначене для забезпечення безперешкодного використання прав на неопубліковані твори, які компанія отримала через договір, але важливо зазначити, що це “припущення” може бути юридично спростоване. Юридичний ефект “припущення” є слабшим, ніж ефект “вважати за”, і якщо автор доведе, що “авторське право було передано, але на публікацію не було дано згоди”, припущення може бути спростоване. Тому, якщо компанія отримує неопубліковані твори і планує їх майбутню публікацію, вона не повинна покладатися лише на це припущення, але й отримати чітку та невідкличну згоду від автора в договорі щодо термінів та способів публікації, щоб уникнути можливих спорів.

Право на вказівку імені: право автора вирішувати, як вказувати кредит

Право на вказівку імені регулюється статтею 19 Японського закону про авторське право. Це право гарантує авторам можливість вибору способу представлення свого імені при публікації власного твору: вказувати своє справжнє ім’я, використовувати псевдонім або не вказувати ім’я взагалі (залишатися анонімним). Особи, які використовують твір, зазвичай зобов’язані дотримуватися способу вказівки імені, який вже використовує автор.

Проте існують винятки з цього правила. Стаття 19, пункт 3 Японського закону про авторське право встановлює, що “якщо вважається, що використання твору не шкодить інтересам автора у визнанні його як творця, відповідно до справедливої практики, можна опустити вказівку імені”. Наприклад, коли в ресторані або магазині використовують музику як фонову, не завжди анонсують ім’я композитора для кожного окремого твору, що відповідає цьому винятку.

Останні технологічні розвитки ставлять нові виклики перед правом на вказівку імені. Одним з символічних прикладів є рішення Верховного суду Японії від 21 липня 2020 року (за Григоріанським календарем) у справі, відомій як “судовий процес за ретвіт”. У цій справі фотограф опублікував своє фото з вказаним іменем на Twitter, але коли третя особа зробила ретвіт, система Twitter автоматично обрізала зображення, і частина з іменем фотографа зникла з відображення у стрічці новин. Верховний суд вирішив, що навіть якщо особа, яка зробила ретвіт, не мала наміру видаляти ім’я, факт того, що ім’я не було відображено публіці, порушує право фотографа на вказівку імені. Це рішення має важливі наслідки для компаній, які займаються веб-сайтами, розробкою додатків та маркетингом у соціальних медіа, оскільки воно підкреслює, що на етапі проектування систем, які автоматично обробляють та відображають контент, необхідно технічно забезпечити, щоб кредити авторів не були випадково видалені. Важливо усвідомлювати, що порушення права на вказівку імені може відбуватися не тільки через безпосередні дії людей, але й через автоматичну роботу систем.

Право на збереження ідентичності: захист цілісності творів під японським законодавством

Право на збереження ідентичності є одним із найпотужніших прав у рамках авторських особистісних прав і часто стає причиною конфліктів у бізнес-практиці. Стаття 20, пункт 1 Японського закону про авторське право встановлює, що “автор має право зберігати ідентичність свого твору та його назви, і не повинен приймати зміни, видалення або інші втручання, що суперечать його волі”. Це право захищає автора від небажаних змін змісту або назви його твору. Наприклад, зміна сюжету роману, коригування кольорової гами ілюстрації або видалення частини логотипу можуть бути розглянуті як порушення права на збереження ідентичності.

Звісно, не всі зміни заборонені. Стаття 20, пункт 2 Японського закону про авторське право визначає деякі виняткові зміни, які не підпадають під право на збереження ідентичності. Одним із найбільш важливих для бізнесу є пункт 4, який стосується “змін, які вважаються необхідними з огляду на характер твору, цілі та спосіб його використання”. Однак, визначення “необхідності” може бути дуже неоднозначним і створювати правову невизначеність. Наприклад, зміна розміру зображення для розміщення на вебсайті або скорочення тексту для створення звіту можуть вважатися звичайними діями у бізнесі, але якщо автор стверджує, що “творчий задум був пошкоджений”, це може призвести до конфлікту.

Важливо, що вимога “проти волі” оцінюється не тільки на основі суб’єктивних почуттів автора, але й згідно з об’єктивними критеріями. Однак, через неясні межі між об’єктивним судженням та “необхідними змінами”, це право може стати потужним інструментом переговорів для творця. З боку компаній, щоб уникнути ризику судових позовів через незначні зміни, може виникнути необхідність погоджуватися на невигідні угоди з авторами. Для усунення такої невизначеності ефективним методом управління ризиками є включення до договору про використання твору конкретного переліку передбачуваних змін (наприклад, зміна розміру, обрізка, корекція кольору тощо) та умови про те, що автор заздалегідь узгоджує ці зміни на всеохоплюючій основі.

Прецеденти, пов’язані з правом на збереження ідентичності в Японії

Для розуміння інтерпретації та сфери застосування права на збереження ідентичності представимо два важливі судові рішення.

Перше – це рішення Верховного Суду Японії від 13 лютого 2001 року (за григоріанським календарем) (відоме як справа “Токімекі Меморіал”). У цій справі продавця, який реалізовував картки пам’яті, що дозволяли неправомірно змінювати параметри популярної гри-симулятора романтичних відносин “Токімекі Меморіал”, було звинувачено у порушенні. Відповідач (продавець) стверджував, що він не змінював безпосередньо програму гри. Однак, Верховний Суд визнав, що використання проданих карток пам’яті призводить до зміни параметрів головного героя гри на значення, які неможливі за замовчуванням, і це змінює розвиток сюжету та зображення персонажів у спосіб, який виходить за межі задуму автора. Суд вирішив, що продаж пристроїв, які полегшують такі зміни, сам по собі є дією, що сприяє порушенню права автора на збереження ідентичності та є незаконним. Це рішення стало важливим прецедентом, особливо для індустрії програмного забезпечення та цифрового контенту, оскільки воно показує, що не тільки безпосереднє змінення твору, але й надання інструментів або послуг, які дозволяють третім особам здійснювати такі зміни, може становити порушення права на збереження ідентичності (непряме порушення).

Друге – це рішення Токійського окружного суду від 26 березня 1999 року (за григоріанським календарем) (відоме як справа “Фотографії дельфінів”). У цій справі видавництво, яке опублікувало фотографії китів та дельфінів, зроблені фотографом, без його попереднього дозволу обрізало (видалило частини зверху, знизу та з боків) та наклало текст на фотографії для розміщення у журналі. Видавництво стверджувало, що це було зроблено з міркувань макетування журналу і не завдає шкоди сутності твору. Однак суд визнав, що обрізання змінило первісну композицію фотографії, що не відповідає намірам автора. Крім того, накладання тексту на фотографії також розглядалося як дія, що прирівнюється до видалення частини зображення, і визнано, що обидві ці дії порушують право фотографа на збереження ідентичності. Це рішення чітко показує, що в сферах реклами, видавництва, веб-дизайну та інших, навіть якщо існує дизайнерська або технічна необхідність, будь-які зміни, що впливають на творче вираження автора, можуть становити порушення права на збереження ідентичності.

Правова рамка для визнання юридичної особи автором твору за японським законодавством

Як ми вже бачили, особисті немайнові права автора не можуть бути передані, що включає в себе складний ризик для управління компанією. Найбільш всеосяжним і потужним правовим інструментом для вирішення цієї фундаментальної проблеми є система “службових творів”, встановлена статтею 15 японського Закону про авторське право.

Основною особливістю системи службових творів є те, що за певних умов, не особа, яка фактично створила твір, а юридична особа чи інший користувач, з самого початку отримує статус “автора”. Таким чином, юридична особа отримує не тільки майнові права на авторське право, але й особисті немайнові права автора в первісному вигляді. В результаті, у фізичної особи-творця не виникають особисті немайнові права автора, що дозволяє повністю усунути майбутні ризики, пов’язані з неможливістю передачі цих прав. Ця система є важливим винятком з принципу “той, хто створив твір, є автором” (принцип творця), який є основою японського законодавства про авторське право, і встановлений для підтримки безперебійної діяльності компаній. Однак, оскільки це виняткове положення, суди схильні тлумачити його умови дуже строго. Щоб компанія могла скористатися перевагами цієї системи, вона повинна впевнитися, що вона відповідає кожній встановленій умові та належним чином підготувати докази цього.

Критерії виникнення службових творів та практичні аспекти уваги в Японії

Для виникнення службового твору необхідно задовольнити всі вимоги, встановлені статтею 15 Закону про авторське право Японії:

1. Твір має бути створений на ініціативу юридичної особи або іншого роботодавця.
2. Твір має бути створений особою, яка працює на юридичну особу або іншого роботодавця.
3. Твір має бути створений у зв’язку з виконанням службових обов’язків.
4. Юридична особа або інший роботодавець має опублікувати твір під власним іменем. (Однак, для творів комп’ютерних програм ця вимога не є обов’язковою.)
5. На момент створення твору не існує окремих умов у договорі, правилах праці чи інших документах.

Серед цих вимог, найбільш складним для інтерпретації на практиці є визначення межі «особи, яка працює на юридичну особу або іншого роботодавця». Це очевидно для штатних співробітників, але для творів, створених зовнішніми виконавцями, такими як контрактники чи фрілансери, це рішення може бути складним.

У цьому контексті, Верховний суд Японії у своєму рішенні від 11 квітня 2003 року (відомому як «справа RGB») встановив важливі критерії для визначення. Верховний суд зазначив, що для визначення, чи особа є «працівником, який працює на юридичну особу або іншого роботодавця», необхідно не лише враховувати формальні критерії, такі як назва договору (наприклад, «договір про надання послуг»), але й оцінювати наявність реальних відносин керівництва та контролю між роботодавцем та творцем, а також чи можна вважати виплачену суму винагородою за працю, враховуючи характер роботи, наявність керівництва та контролю, суму та спосіб виплати винагороди.

Це рішення підкреслює, що компанії не можуть беззастережно розраховувати на виникнення службових творів у відносинах з зовнішніми фахівцями. Фрілансери-дизайнери чи програмісти, як правило, не перебувають під прямим керівництвом компанії та виконують роботу як незалежні підприємці, тому їх рідко визнають як «працівників, які працюють на юридичну особу або іншого роботодавця». Таким чином, компаніям необхідно подвійно підходити до стратегії управління інтелектуальною власністю. Для творів, створених співробітниками, необхідно розробити трудові договори та правила праці, щоб забезпечити виконання вимог службових творів та забезпечити права. У той же час, для творів, створених зовнішніми виконавцями, необхідно не покладатися на виникнення службових творів, а в договорах чітко визначати передачу авторських прав (майнових прав) та встановлювати спеціальні умови про незастосування прав особистості автора (умови про невикористання), як єдиний надійний спосіб управління ризиками.

Підсумки

Права особистості автора за законом про авторське право в Японії (Japan’s Copyright Law) є невідчужуваними та служать потужним засобом захисту особистісних інтересів творця. Якщо компанії ігнорують існування цих прав, вони можуть зіткнутися з серйозними управлінськими ризиками, такими як затримки в бізнес-плануванні та несподівані судові позови. Право на публікацію, право на вказівку імені та, зокрема, право на збереження цілісності твору безпосередньо впливають на діяльність компаній у сферах зв’язків з громадськістю, розробки та маркетингу. Найбільш надійний спосіб ефективного управління цими ризиками – це вжиття заходів як на рівні внутрішньої організації, так і в контексті зовнішніх контрактів. Для творів, створених співробітниками, необхідно точно зрозуміти вимоги системи службового твору та розробити внутрішні правила та процедури для їх надійного застосування. У той же час, при співпраці з фрілансерами або зовнішніми виконавцями, вкрай важливо укладати чіткі та конкретні контракти, які включають передачу авторських прав та угоду про незастосування прав особистості автора.

Юридична фірма “Моноліт” має значний досвід представництва численних вітчизняних та іноземних клієнтів у складних справах, пов’язаних з авторськими правами в Японії, особливо з правами особистості автора. У нашій фірмі працюють фахівці з міжнародним досвідом, включаючи юристів, які володіють англійською мовою та мають кваліфікацію іноземних адвокатів, що дозволяє нам надавати точні поради з питань японського законодавства з глобальної перспективи. Ми надаємо всебічну юридичну підтримку, від створення та перегляду трудових та договірних угод до розробки внутрішніх політик управління інтелектуальною власністю та надання допомоги у разі виникнення спорів, пов’язаних з питаннями, розглянутими в цій статті.