Трудовий статус кіберспортсменів та їх правовий захист

Останніми роками, з огляду на стрімкий розвиток індустрії кіберспорту, активізувалися дискусії щодо правового статусу гравців.
Кіберспортивні організації повинні ретельно розглянути, чи відповідає гравець визначенню “працівника” згідно з японським Законом про трудові стандарти або японським Законом про профспілки.

Які правові регулювання застосовуються до контракту між організацією та гравцем, визначається індивідуально, з урахуванням фактичних обставин надання послуг, таких як наявність часових та просторових обмежень для гравця, ступінь керівництва та наказів, а також метод і розмір виплати винагороди.

Юридичне тлумачення трудового статусу спортсменів

У статті 9 Японського закону про трудові стандарти (1947 р.) “працівник” визначається як “особа, яка, незалежно від виду професії, використовується в бізнесі або офісі та отримує заробітну плату”.
Також, у статті 2, пункті 1 Японського закону про трудові договори (2007 р.) “працівник” визначається як “особа, яка працює під керівництвом роботодавця та отримує заробітну плату”.

Враховуючи ці визначення, якщо розглянути традиційні професійні види спорту, то загальноприйнятою є думка, що професійні гравці в бейсбол або футбол не підпадають під категорію “працівників” згідно з Японським законом про трудові стандарти (1947 р.) та Японським законом про трудові договори (2007 р.).
Причинами цього є специфічна професійність, властива професійним спортсменам, обмеженість періоду надання послуг, система винагороди на основі річної зарплати або оплати за результатами, а також високі винагороди для топових спортсменів.

Розгляд відповідності кіберспортсменів статусу “працівника”

Питання, чи відповідають гравці, які належать до кіберспортивної команди, юридичному статусу “працівника”, є важливим для організацій, які повинні нести різні обов’язки як роботодавці.
Якщо гравці відповідають статусу “працівника” згідно з японським Законом про трудові стандарти та японським Законом про трудові договори, організація, що управляє командою, повинна дотримуватися встановлених законом робочих годин та мінімальної заробітної плати як “роботодавець”.
Крім того, одностороннє розірвання контракту з гравцем організацією може вважатися зловживанням правом на звільнення.

Особливості правового статусу кіберспортсменів

Діяльність кіберспортсменів має унікальні риси, які відрізняють її від традиційних спортсменів.
Оскільки основна діяльність відбувається онлайн, фізичні переміщення та обмеження є відносно меншими. Водночас, кіберспортсмени часто мають обов’язки, які не характерні для традиційних спортсменів, такі як інтернет-трансляції та активність у соціальних мережах.
Існують також спортсмени, які беруть участь у кількох ігрових дисциплінах або поєднують свою діяльність зі стрімінгом, що робить їхні форми зайнятості ще більш різноманітними, ніж у традиційних видах спорту.

Серед конкретних форм діяльності можна виділити спортсменів, які входять до складу команди та отримують фіксовану місячну зарплату в розмірі 250,000 єн, беручи участь у змаганнях; спортсменів, які працюють у компаніях, таких як виробники ігор, як частина корпоративної діяльності; а також незалежних спортсменів, які укладають спонсорські контракти.
Навіть серед спортсменів, які входять до складу команди, зміст і ступінь командних вказівок, обмеження в часі та місці, а також методи визначення винагороди можуть відрізнятися в кожному конкретному випадку.

Критерії визначення статусу працівника на основі судових прецедентів

Розглядаючи судові прецеденти, у справі Японської асоціації сумо (Токійський окружний суд, рішення від 25 березня 2013 року, справа №1079, сторінка 152) було встановлено, що договірні відносини між борцями сумо та Японською асоціацією сумо мають характер не трудового договору, а безіменного договору приватного права з оплатою, що є двостороннім. Таким чином, до рекомендацій щодо відставки борців не застосовується принцип зловживання правом на звільнення.

З іншого боку, у контексті японського Закону про трудові спілки було прийнято інше рішення.
У справі Японської професійної бейсбольної організації (Токійський апеляційний суд, рішення від 3 вересня 2004 року, справа №879, сторінка 90) було визнано, що професійні бейсболісти відповідають визначенню “працівника” згідно з японським Законом про трудові спілки, а асоціація гравців вважається “трудовою спілкою” за цим законом.
У результаті, права, такі як право на об’єднання та право на колективні переговори, гарантовані також професійним спортсменам, і організації, до яких вони належать, не можуть відмовити у колективних переговорах щодо умов праці з гравцями.

Практичні вказівки щодо визначення статусу працівника

Загальні критерії оцінки включають: якщо зміст гри залежить від майстерності та розсуду гравця, існує мінімальна часово-просторова прив’язаність поза межами матчів та тренувань, використовується система оплати на основі річної зарплати або від виробітку, а топ-гравцям виплачуються високі гонорари, то, як і інші професійні спортсмени, є висока ймовірність, що вони не будуть вважатися “працівниками” згідно з японським Законом про трудові стандарти та японським Законом про трудові договори.

На противагу цьому, якщо існують детальні інструкції щодо змісту гри та пов’язаних завдань, робочий час і місце суворо контролюються, а фіксована сума винагороди виплачується незалежно від результатів, то ймовірність того, що особа буде вважатися “працівником” згідно з японським Законом про трудові стандарти та японським Законом про трудові договори, зростає.

Особливі аспекти контрактів в кіберспорті

На відміну від традиційних видів спорту, у контрактах кіберспортсменів необхідно детально визначати права та обов’язки, пов’язані з цифровим контентом, такі як права на трансляцію ігор, права на використання зображень та обмеження щодо висловлювань у соціальних мережах.
Крім того, через часті участі в міжнародних змаганнях, важливо звертати увагу на вибір застосовного права та юрисдикції.

Відповідність іншим правовим регулюванням

Навіть якщо українські трудові закони не застосовуються, інші правові регулювання можуть впливати на контракти з гравцями.
Надмірно суворі обмеження на трансфери або зобов’язання щодо неконкуренції можуть бути визнані недійсними як порушення громадського порядку та моралі згідно з українським Цивільним кодексом, стаття 90.
Крім того, українська Комісія з питань чесної торгівлі вказує на те, що обмеження економічної діяльності гравців можуть викликати проблеми з точки зору українського антимонопольного законодавства.

У підсумку, українським e-спорт організаціям необхідно, враховуючи думки юристів та інших фахівців, індивідуально та конкретно аналізувати, які правові регулювання застосовуються до контрактів з гравцями, виходячи з реальної діяльності.
Особливо важливо розробляти детальні контракти, враховуючи специфічні для цифрової епохи відносини прав та обов’язків, а також міжнародне середовище діяльності.