Захист прав меншості акціонерів у корпоративному праві Японії та права меншості акціонерів

Японське корпоративне право (закон Японії №86 від 2005 року (2005 рік Грегоріанського календаря, ера Хейсей 17)) чітко визначає права акціонерів акціонерних товариств, з особливим акцентом на захист прав меншості акціонерів. Це забезпечує важливий механізм для захисту інтересів акціонерів-меншин від несправедливих управлінських рішень та шахрайства під час голосування на загальних зборах акціонерів. У відкритих компаніях акціонери можуть висловити своє невдоволення, продавши свої акції за “правилом Волл-стріт”, але в закритих компаніях або в певних обставинах продаж акцій може бути не таким простим. У таких випадках права меншості акціонерів, визначені в корпоративному законодавстві, стають незамінним засобом для захисту інвестицій акціонерів та спостереження за здоровим управлінням компанії.

З прийняттям корпоративного закону Японії у 2005 році було введено нові форми компаній, такі як товариства з обмеженою відповідальністю, та посилено “право на вихід” акціонерів, що значно покращило захист прав меншості акціонерів. Це демонструє усвідомлення законодавцями важливості захисту інтересів акціонерів не лише через ринкові механізми, а й за допомогою правових засобів. У цій статті ми детально розглянемо ключові права меншості акціонерів, такі як право на заборону дій, вимога про звільнення керівників та право на перегляд бухгалтерських книг, які є особливо важливими для іноземних інвесторів та бізнес-партнерів при інвестуванні в японські компанії, з урахуванням конкретних японських законів та судової практики. Розуміння цих прав є вкрай важливим для осмислення корпоративного управління в Японії та розробки інвестиційної стратегії.

Загальна картина прав меншинських акціонерів за законодавством компаній в Японії

Права меншинських акціонерів відносяться до тих прав акціонерів акціонерного товариства, які можуть здійснювати лише акціонери, що володіють певною кількістю або відсотком акцій. Ці права надані для того, щоб акціонери-меншини могли контролювати та наглядати за веденням справ компанії під час голосування на загальних зборах акціонерів та захищати свої інтереси від несправедливих рішень. Основна мета цих прав полягає в забезпеченні прозорості управління, виявленні неправомірних дій або порушень закону з боку директорів та захисті інтересів усіх акціонерів, що сприяє сталому розвитку компанії.

Законодавство компаній в Японії встановлює різні права для меншинських акціонерів залежно від кількості акцій, якими вони володіють, та відсотка голосів. Ці вимоги встановлені для запобігання зловживанню правами та забезпечення ефективного контролю та нагляду. У випадку публічних компаній, зазвичай вимагається період володіння акціями не менше шести місяців. Акціонерам необхідно розуміти, що рівень впливу та захисту, який вони можуть здійснювати щодо компанії, змінюється в залежності від частки акцій, якими вони володіють. Наприклад, володіння 3% голосів дає можливість звернутися з вимогою перегляду бухгалтерських книг або подати позов про звільнення членів правління, що є важливими інструментами контролю. Вимога про період володіння також спонукає до довгострокової участі в якості акціонера, а не до короткострокових спекулятивних цілей.

Нижче наведено основні права меншинських акціонерів за законодавством компаній в Японії та вимоги до їх здійснення.

Запит на заборону дій

Запит на заборону дій – це право акціонера вимагати від суду заборонити дії директорів або виконавчих органів компанії, які порушують законодавство або статут, та можуть завдати компанії непоправної шкоди. Це право базується на статті 360, пункт 1 Японського корпоративного закону (Japanese Corporate Law) і функціонує як важливий профілактичний захід для забезпечення законності ведення бізнесу компанією.

Зокрема, запит на заборону випуску акцій є одним із часто обговорюваних запитів на заборону дій з точки зору захисту прав меншинних акціонерів. Це право дозволяє акціонерам вимагати від компанії заборонити випуск нових акцій (нових емісій), якщо такий випуск порушує законодавство або статут або відбувається надзвичайно несправедливим способом, що може завдати шкоди акціонерам. Це право визначено в статті 210 Японського корпоративного закону.

Для того, щоб такий запит був задоволений, необхідно виконати дві умови: по-перше, випуск нових акцій має відбуватися з порушенням законодавства або статуту або надзвичайно несправедливим способом, а по-друге, має існувати ризик збитків для акціонерів.

При оцінці “надзвичайно несправедливого способу” важливим критерієм є “правило основної мети”. Воно стосується ситуацій, коли основною метою випуску нових акцій є не залучення законних коштів, а збереження контролю над компанією існуючим керівництвом. У Японському корпоративному законі вибір директорів здійснюється на загальних зборах акціонерів, і маніпуляція складом акціонерів директорами для збереження власних посад вважається порушенням принципу розподілу організаційних повноважень. Однак, якщо існують законні причини, такі як необхідність залучення коштів або раціональність бізнес-плану, навіть наявність наміру зберегти контроль не вважається “надзвичайно несправедливим”.

З цього питання накопичено чимало судових прецедентів:

• Токійський окружний суд, рішення від 25 липня 1989 року (справа Інагея-Тадамія): це рішення визнало, що випуск великої кількості нових акцій третім особам з основною метою зниження частки певного акціонера та збереження контролю нинішнім керівництвом у ситуації боротьби за контроль над компанією є несправедливим випуском.
• Токійський апеляційний суд, рішення від 4 серпня 2004 року: у цьому рішенні, незважаючи на підозру в намірі нинішнього керівництва зберегти контроль, необхідність залучення коштів для бізнес-плану та його раціональність були визнані, тому навіть якщо був намір зберегти контроль, це не вважалося переважаючим над законними намірами розвитку компанії і не визнавалося “надзвичайно несправедливим” випуском акцій.
• Токійський апеляційний суд, рішення від 23 березня 2005 року: це рішення встановило, що випуск нових акцій з основною метою збереження та забезпечення контролю над управлінням є “надзвичайно несправедливим методом”. Однак, у виняткових випадках, коли існують особливі обставини, що виправдовують “захист інтересів усіх акціонерів”, такі як намір зробити компанію своєю здобиччю (грінмейлери), знищувальне управління, що псує вартість компанії, неправомірне використання активів компанії або намір продати акції за завищеною ціною, випуск акцій не вважається несправедливим.
• Верховний суд Японії, рішення від 7 серпня 2007 року: це рішення встановило, що принцип рівності акціонерів захищає інтереси кожного акціонера, але якщо існує ризик, що існування або розвиток компанії буде перешкоджено і корпоративна вартість буде знищена, дискримінаційне ставлення до певних акціонерів може бути виправданим, якщо воно не суперечить принципам справедливості і не позбавлене розумності. Чи буде корпоративна вартість знищена, має бути вирішено на загальних зборах акціонерів, і це рішення має бути поваженим, якщо в ньому немає серйозних вад.
• Токійський окружний суд, рішення від 23 червня 2008 року: це рішення встановило, що випуск акцій для третіх осіб у публічній компанії визнається як вправа управлінського рішення, і навіть якщо частка існуючих акціонерів знижується, це не вважається негайно шкідливим. Однак, якщо існує конфлікт за контроль над компанією і випускається значна кількість нових акцій, що впливає на частку існуючих акціонерів і має основну мету збереження контролю, то це вважається шкідливим.
• Токійський апеляційний суд, рішення від 16 жовтня 2024 року (2024): це рішення стосується відхилення заяви про тимчасову заборону на обмін акціями і дає уявлення про тенденції судових рішень щодо застосування та вимог до запитів на заборону дій.

Ці судові прецеденти чітко показують, що запити на заборону випуску нових акцій оцінюються не тільки з точки зору формального порушення законодавства, але й з урахуванням їхньої суті, мети та впливу на акціонерів. Особливо у контексті боротьби за контроль, суди мають тенденцію до строгого розгляду з точки зору захисту інтересів усіх акціонерів, водночас поважаючи дискреційне право на управлінські рішення.

Позов про звільнення членів правління за законодавством Японії

Згідно з японським корпоративним правом, директорів акціонерної компанії можна звільнити “в будь-який час” за звичайним рішенням загальних зборів акціонерів, як це визначено в статті 339, пункт 1 Японського закону про компанії. Однак, навіть якщо не вдається отримати більшість голосів на загальних зборах акціонерів, японське законодавство надає право меншості акціонерів подавати до суду позов про звільнення членів правління. Це право можуть здійснювати акціонери, які володіють не менше ніж 3% голосів і володіли ними протягом останніх шести місяців.  

Для того, щоб позов був задоволений, необхідно, щоб у діях члена правління, якого хочуть звільнити, були виявлені “неправомірні дії у виконанні обов’язків або серйозні порушення законів чи статуту”. Тлумачення цих “серйозних порушень” може варіюватися в залежності від конкретного випадку і судового рішення.  

Серед конкретних судових рішень можна виділити наступні:

• Токійський окружний суд, рішення від 22 квітня 2021 року: у цьому рішенні позов меншості акціонерів про звільнення директора, який був засуджений за злочини, пов’язані з виконанням обов’язків у пов’язаній компанії в Кореї, був відхилений. Суд вказав, що участь директора у злочинній діяльності була підпорядкованою та пасивною, а також те, що матеріальна шкода була відшкодована, і тому це не вважається “серйозним порушенням” законів. Це рішення дає важливе розуміння того, що звільнення не буде автоматично задоволено, навіть якщо директор був засуджений за злочини, пов’язані з виконанням обов’язків. Суд детально розглядає індивідуальні обставини, зокрема ступінь участі директора та стан відшкодування шкоди, і обережно оцінює “серйозність” впливу дій на управління компанією.  
• Вищий суд Такамацу, рішення від 28 травня 1953 року: у цьому рішенні розглядалася ситуація, коли директор, який був головуючим на зборах, не вніс до порядку денного питання про своє звільнення і не провів голосування, що не вважається підставою для відхилення пропозиції про звільнення.  
• Токійський окружний суд, рішення від 24 грудня 2013 року: у цьому випадку було задоволено позов про звільнення директора на підставі факту подання фіктивних вимог до компанії.  
• Токійський окружний суд, рішення від 26 листопада 2013 року: у цьому випадку було задоволено позов про звільнення директора на підставі факту прикраси фінансової звітності.  
• Токійський окружний суд, рішення від 14 травня 2012 року: у цьому випадку було задоволено позов про звільнення директора на підставі факту привласнення корпоративних активів.  
• Токійський окружний суд, рішення від 24 квітня 2014 року: у цьому випадку було визнано “правомірними підстави” для звільнення номінального аудитора.  
• Токійський окружний суд, рішення від 26 червня 2024 року: у цьому випадку було визнано порушення директором обов’язку уникнення конкуренції та надано рішення щодо вимоги виплати винагороди членам правління після закінчення їхнього терміну.  

Ці судові рішення демонструють, що позов про звільнення членів правління є механізмом, який дозволяє через судове рішення примусово звільнити членів правління, якщо їх звільнення важко досягти через більшість голосів на загальних зборах акціонерів. Водночас суди не лише формально оцінюють порушення, але й суттєво враховують “серйозність” дій та їх вплив на компанію, уникаючи зловживання правами та здійснюючи обережні судові рішення.

Право на перегляд бухгалтерських книг

Право на перегляд бухгалтерських книг є одним із найбазовіших прав меншинних акціонерів, яке дозволяє їм контролювати фінансовий стан компанії та перевіряти наявність шахрайства. Це право дозволяє акціонерам в будь-який час під час робочих годин компанії, зазначивши причину запиту, вимагати перегляду або копіювання бухгалтерських книг компанії чи відповідних документів. Це право встановлено статтею 433 Японського корпоративного закону (Japanese Corporate Law).

Це право можуть здійснювати акціонери, які володіють не менше ніж однією третиною голосів загальної кількості акціонерів або не менше ніж однією третиною всіх випущених акцій (за винятком власних акцій компанії). Також акціонери материнської компанії акціонерного товариства можуть подавати аналогічний запит, якщо вони отримали дозвіл суду, що є необхідним для здійснення їхніх прав.

Однак компанія може відмовити у такому запиті, якщо вона відповідає певним підставам відмови, визначеним у пункті 2 статті 433 Японського корпоративного закону. Основні підстави для відмови включають наступне:

• Якщо запитувач звернувся з проханням переглянути бухгалтерські книги чи отримати їх копії з метою повідомлення отриманої інформації третім особам для отримання вигоди, або якщо він вже робив таке повідомлення протягом останніх двох років.
• Якщо запитувач веде бізнес, який є реальним конкурентом компанії. Це пов’язано з тим, що бухгалтерські книги можуть містити важливі комерційні таємниці, такі як собівартість продукції, постачальники сировини, клієнти, і перегляд конкурентами може серйозно зашкодити інтересам компанії.
• Якщо метою запиту є перешкоджання діяльності компанії.
• Якщо запитувач у минулому зловживав цим правом.

Представницький позов акціонерів в Японії

Представницький позов акціонерів є судовим процесом, в якому акціонери можуть вимагати відшкодування збитків від керівників компанії, аудиторів чи виконавчих директорів (далі “посадові особи”), які порушили свої службові обов’язки та завдали шкоди компанії, але сама компанія не ініціює судовий позов проти цих осіб. Ця система визначена в статті 847 Японського корпоративного закону (Japanese Corporate Law) і відіграє надзвичайно важливу роль у посиленні наглядової функції над недобросовісними або недбалими діями керівництва та захисті інтересів компанії.

Для ініціювання представницького позову акціонерів необхідно виконати кілька умов. По-перше, акціонер, який подає позов, повинен володіти акціями публічної компанії протягом не менше шести місяців безперервно. По-друге, акціонер повинен спочатку звернутися до компанії з письмовим запитом про подання позову проти посадових осіб. Компанії надається термін у 30 днів для вирішення питання про подання позову після отримання такого запиту. Однак, якщо після закінчення цих 30 днів існує ризик невідновлюваної шкоди для компанії, вимога про попередній запит може бути знята.

Щодо обсягу “відповідальності директорів”, яка може бути предметом представницького позову акціонерів, існує дві основні теорії, які традиційно конкурують між собою: теорія “всіх зобов’язань” та теорія “обмежених зобов’язань”. Теорія всіх зобов’язань стверджує, що всі зобов’язання, які директори несуть перед компанією, можуть бути предметом представницького позову, і що можливість ухилення від відповідальності існує незалежно від причини виникнення зобов’язань. Натомість, теорія обмежених зобов’язань стверджує, що відповідальність, яка підлягає переслідуванню, повинна бути обмежена певним обсягом, наприклад, відповідальністю, яку важко або неможливо зняти, і що слід поважати дискреційне право компанії на управлінські рішення.

Представницький позов акціонерів став значно популярнішим після змін у торговому законодавстві 1993 року, коли судовий збір за подання позову був значно знижений до єдиної ставки в 8,200 ієн (на той час), незалежно від суми вимоги. Це перетворило його на потужний стримуючий фактор проти неправомірних дій керівництва, але, з іншого боку, подання позовів з неправомірними цілями або з метою завдати шкоди компанії може бути відхилено відповідно до пункту 1 статті 847 Японського корпоративного закону. Ця система є важливим засобом для акціонерів як власників компанії для нагляду за діями керівництва та активного захисту інтересів компанії, відіграючи центральну роль у корпоративному управлінні Японії.

Право акціонерів на подання пропозицій в Японії

Право акціонерів на подання пропозицій – це право акціонерів вимагати від компанії включення певних питань до порядку денного загальних зборів акціонерів та оголошення про ці питання. Цей механізм був введений у японське комерційне законодавство у 1981 році (Шова 56) з метою запобігання формалізації загальних зборів акціонерів, посилення прав акціонерів та сприяння конструктивному діалогу між акціонерами та компанією.

Для здійснення цього права акціонер повинен відповідати певним умовам. У випадку публічних компаній акціонер, який хоче зробити пропозицію, повинен володіти не менше ніж 1% загальної кількості голосів або не менше ніж 300 голосами протягом шести місяців до подання пропозиції. Для приватних компаній з установленою радою директорів шестимісячний період володіння акціями не вимагається. Крім того, пропозицію акціонера необхідно подати компанії не пізніше ніж за вісім тижнів до відповідних загальних зборів акціонерів. Згідно зі статтею 305, пункт 4 японського Закону про компанії, кількість питань, які може запропонувати один акціонер, обмежена десятьма.

Компанія може відмовити в розгляді пропозиції акціонера з наступних причин:

• Якщо запропоноване питання суперечить законодавству або статуту компанії (стаття 304, пункт “однак” та стаття 305, пункт 4 Закону про компанії Японії).
• Якщо суттєво ідентичне питання було відхилено на загальних зборах акціонерів протягом останніх трьох років без отримання підтримки більше ніж однієї десятої частини загальної кількості голосів акціонерів.
• Якщо причина пропозиції очевидно неправдива або має на меті лише наклеп або образу (пункт 1, підпункт 3, стаття 93 Правил виконання Закону про компанії).
• Якщо здійснення права на подання пропозиції акціонером визнано “зловживанням правом”.

Останніми роками кількість пропозицій акціонерів на загальних зборах в Японії помітно зросла. Це можна пов’язати зі зміною системи одиниць акцій у 2018 році (з 1000 акцій до 100 акцій) та збільшенням кількості акцій через зниження мінімальної суми інвестицій, запропонованої Токійською фондовою біржею, що фактично полегшило вимоги до здійснення права на подання пропозицій. Зростання кількості пропозицій вказує на збільшення конструктивного діалогу та пропозицій від індивідуальних інвесторів, що сприяє еволюції корпоративного управління в Японії.

Інші права меншинних акціонерів за японським корпоративним законодавством

Окрім прав, детально описаних вище, японське корпоративне законодавство встановлює різноманітні права для захисту меншинних акціонерів.

• Право вимоги скликання позачергових зборів акціонерів: акціонери, які володіють не менше ніж 3% загальної кількості голосів і утримують їх протягом шести місяців, можуть вимагати від компанії скликання позачергових зборів акціонерів для обговорення важливих питань, пов’язаних з діяльністю компанії або її майном. Це право забезпечує акціонерам можливість безпосередньо висловлювати свою думку щодо управління компанією, якщо керівництво не скликає збори акціонерів.
• Право заперечення проти зменшення відповідальності керівників: акціонери, які володіють не менше ніж 3% загальної кількості голосів, можуть висловити заперечення проти рішення ради директорів про звільнення керівників від відповідальності за збитки, завдані компанії. У разі висловлення таких заперечень, рішення ради директорів про звільнення від відповідальності не може бути реалізоване. Це важливий наглядовий інструмент, який запобігає несправедливому звільненню керівництва від відповідальності та захищає інтереси акціонерів.
• Позов про розпуск компанії: акціонери, які володіють не менше ніж 10% загальної кількості голосів, можуть звернутися до суду з позовом про розпуск акціонерного товариства, якщо компанія зіткнулася з серйозними труднощами у виконанні своєї діяльності, що може призвести до невідновлюваних збитків, або якщо управління та розпорядження майном компанії є помітно неналежним, створюючи загрозу для існування компанії з “неминучих причин”. Це право є останнім засобом захисту, який надається акціонерам у випадку, коли продовження існування компанії стає для них невигідним.
• Право на подання багатостороннього представницького позову: стаття 847-3 японського корпоративного законодавства надає меншинним акціонерам кінцевої материнської компанії та іншим пов’язаним особам право на подання позову проти керівників їх повністю залежних дочірніх компаній за певних умов, щоб притягнути їх до відповідальності. Це дозволяє акціонерам материнської компанії безпосередньо переслідувати неправомірні дії керівників дочірніх компаній, що сприяє зміцненню корпоративного управління в усій групі компаній.

Ці права становлять багаторівневий механізм захисту, який дозволяє меншинним акціонерам впливати на управління компанією та виправляти неналежні дії.

Висновок

Захист прав меншинських акціонерів за Японським корпоративним правом (Japan’s Corporate Law) є невід’ємним елементом для іноземних інвесторів, які вкладають кошти в японські компанії. Такі різноманітні права, як вимога про заборону, позов про звільнення керівників, вимога про перегляд бухгалтерських книг, представницький позов акціонерів та право акціонерів на подання пропозицій, надають акціонерам потужні юридичні інструменти для контролю за управлінням компанії та захисту власних інтересів від неправомірних дій. Ці права не лише закріплені в законодавстві, але й їх тлумачення поглиблене через численні судові рішення, що встановили практику їх застосування. Особливо важливими є вимоги до здійснення прав, підстави для відмови та концепція “зловживання правом”, які отримали конкретне значення завдяки судовим рішенням, підвищуючи передбачуваність для обох сторін – акціонерів та компаній.

Юридична фірма “Моноліт” має значний досвід у широкому спектрі адвокатських послуг, пов’язаних з правами меншинських акціонерів за Японським корпоративним правом. У нашій фірмі працюють адвокати, які володіють кваліфікацією іноземних юристів та вільно розмовляють англійською мовою, що дозволяє нам зрозуміло пояснювати складну японську правову систему нашим іноземним клієнтам та надавати їм ефективну юридичну підтримку.