Роль та відповідальність директорів у корпоративному праві Японії

Для успішного ведення бізнесу в Японії необхідно глибоко розуміти його правову структуру, особливо роль та відповідальність директорів, які визначені Японським корпоративним законодавством. Це особливо важливо для іноземних директорів, щоб забезпечити здорове управління компанією та ефективно управляти особистими юридичними ризиками. Японське корпоративне право накладає чіткі обов’язки на директорів і встановлює строгу відповідальність у разі невиконання цих обов’язків.

Японська правова система може бути складною для розуміння через свої унікальні традиції та мовний бар’єр. Важливо не лише реагувати на юридичні проблеми після їх виникнення, але й заздалегідь розуміти юридичні вимоги та будувати міцну систему дотримання правил, що є ключовим для уникнення непередбачуваних ризиків та підтримки сталого зростання бізнесу.

Ця стаття детально розглядає основні ролі та відповідальності директорів згідно з Японським корпоративним законодавством, посилаючись на конкретні законодавчі положення та японську судову практику.

Основні обов’язки директорів за японським корпоративним правом

Японське корпоративне право визначає два основних обов’язки, які директори мають перед компанією: обов’язок добросовісного управління та обов’язок вірності. Ці принципи є найважливішими для дотримання директорами під час виконання їхніх обов’язків.

Обов’язок добросовісного управління

Обов’язок добросовісного управління означає, що директори повинні виконувати свої обов’язки з увагою гідною доброго керівника. Правовою основою цього обов’язку є стаття 644 Цивільного кодексу Японії (обов’язок добросовісного управління довіреної особи), а стаття 330 Корпоративного права Японії встановлює, що “відносини між акціонерним товариством та його директорами та аудиторами підпорядковуються положенням про доручення”, тим самим уточнюючи, що відносини між директорами та компанією є дорученням.

“Увага гідна доброго керівника” означає рівень уваги та здатності, які зазвичай очікуються від професіонала на певній посаді, у цьому випадку від менеджера. Рівень цієї уваги варіюється залежно від розміру компанії, галузі, конкретної ролі та спеціалізації директора, а також від ситуації, в якій перебуває компанія. Наприклад, від директорів великих корпорацій або фінансових установ може вимагатися вищий рівень уваги. Це відображено у рішенні Верховного суду Японії від 9 липня 2009 року (рік Хейсей 21), яке показує, що рівень внутрішнього контролю, який вимагається від компанії, залежить від її розміру та галузі. Відповідальність директора не обмежується лише окремими діями управління, а також поширюється на створення та підтримку належної системи внутрішнього контролю, щоб запобігти неналежним діям компанії. Це є частиною основного обов’язку добросовісного управління, який директори повинні виконувати.

Принцип управлінського рішення

Управлінське рішення директора завжди супроводжується ризиком. Рішення, яке директор приймає, вірячи, що воно найкраще для компанії, може в кінцевому підсумку принести їй збитки. Якщо директори будуть постійно нести відповідальність за такі рішення, це може надмірно стримувати їхні дії та, в кінцевому рахунку, перешкоджати розвитку компанії.

Тому в японському корпоративному праві може застосовуватися “принцип управлінського рішення”. Цей принцип передбачає, що якщо директор приймає рішення після раціонального збору інформації та процесу розгляду в умовах, які існували на той час, і вірить, що його рішення не є явно нерозумним, то навіть якщо в результаті компанія зазнає збитків, це не вважається порушенням обов’язку добросовісного управління. При застосуванні цього принципу акцент робиться не на результаті самого рішення, а на тому, чи був процес прийняття рішення раціональним. Наприклад, у рішенні Верховного суду Японії від 15 липня 2010 року (рік Хейсей 22) було вирішено, що директори не порушують обов’язку добросовісного управління, якщо процес та зміст визначення ціни на викуп акцій не містять явно нерозумних елементів. Це рішення відзначає, що директори провели ретельний розгляд на засіданні правління та прислухалися до думки адвокатів, дотримуючись належного процесу. Це підкреслює важливість чіткої документації процесу прийняття рішень та забезпечення його раціональності.

Обов’язок вірності

Обов’язок вірності визначений у статті 355 Корпоративного права Японії, яка зобов’язує директорів дотримуватися законодавства та статуту, а також рішень загальних зборів акціонерів, і вірно виконувати свої обов’язки на користь акціонерного товариства.

Щодо взаємозв’язку між обов’язком добросовісного управління та обов’язком вірності, існують теоретичні дискусії про те, чи є ці два поняття різними, чи однаковими. Однак, при вирішенні конкретних практичних справ, обидва обов’язки тісно пов’язані між собою і зазвичай розглядаються як однорідні. Наприклад, здійснення конкурентних угод, які завдають шкоди компанії, може бути оцінено як порушення обов’язку добросовісного управління, так і обов’язку вірності. Це підкреслює, що для виконання обох обов’язків важливо, щоб директори діяли в найкращих інтересах компанії та дотримувалися належної уваги. Доти, доки директори виконують свої обов’язки, виходячи з найвищих інтересів компанії, ці обов’язки можна розглядати як єдине ціле.

Відповідальність директорів перед компанією в Японії

Якщо директори не виконують свої обов’язки, вони можуть нести відповідальність за відшкодування збитків компанії. Це є правовим наслідком неналежного виконання ними своїх службових обов’язків.

Відповідальність за недбалість у виконанні обов’язків за японським корпоративним правом

Стаття 423, пункт 1 Японського закону про компанії визначає, що “директори, бухгалтерські радники, аудитори, виконавчі директори та бухгалтерські аудитори (далі в цьому розділі згадуються як ‘посадові особи тощо’) несуть відповідальність за відшкодування збитків акціонерному товариству, якщо вони занедбали свої обов’язки”. Тут згадане “занедбання обов’язків” відноситься до дій, що порушують зазначені раніше обов’язки належного управління та вірності. Конкретно це може включати порушення законодавства, неправильні управлінські рішення, порушення обов’язків нагляду через недоліки в системі внутрішнього контролю та інше.

Відповідальність директорів за недбалість у виконанні обов’язків може досягати величезних сум, залежно від розміру компанії та характеру збитків. Наприклад, у випадку приховування використання незатверджених добавок, рішенням Осакського вищого суду від 9 червня 2006 року (Heisei 18) було наказано директорам та аудиторам виплатити збитки на суму кількох сотень мільйонів єн, і це рішення було підтверджено Верховним судом. У випадку приховування збитків через фіктивний фінансовий звіт, рішенням Токійського вищого суду від 16 травня 2019 року (Reiwa 1) було наказано декільком посадовим особам виплатити загальну суму збитків приблизно в 59,4 мільярда єн, і це рішення також було підтверджено Верховним судом. Ці судові прецеденти чітко показують, що не просто невдачі в управлінських рішеннях, а серйозні неправомірні дії, значна недбалість або системні недоліки в комплаєнсі можуть призвести до значної фінансової відповідальності для окремих директорів. Це підкреслює важливість того, щоб директори діяли сумлінно та здійснювали належний нагляд.

Обмеження та відповідальність у конкуруючих угодах в Японії

Директори компаній в Японії зобов’язані уникати конфлікту інтересів з компанією, тому певні угоди для них обмежені. Одним із таких обмежень є участь у конкуруючих угодах. Згідно зі статтею 356, пункт 1, підпункт 1 Японського корпоративного закону (Japanese Corporate Law), коли директор має намір здійснити угоду, яка належить до сфери діяльності компанії, він повинен отримати згоду ради директорів у компаніях з радою директорів або згоду загальних зборів акціонерів у компаніях без ради директорів. Це правило має на меті запобігти використанню директорами інформації та ноу-хау компанії для особистого збагачення та запобігання шкоді інтересам компанії.

Якщо директор здійснить конкуруючу угоду без згоди компанії та завдасть їй шкоди, він несе відповідальність за відшкодування збитків компанії. Крім того, стаття 423, пункт 2 Японського корпоративного закону встановлює, що якщо директор здійснює конкуруючу угоду без згоди, прибуток, отриманий директором або третьою стороною від такої угоди, вважається розміром збитків, завданих компанії. Це положення спрощує процес притягнення директора до відповідальності, зменшуючи тягар доказування конкретної суми збитків для компанії. Наприклад, у рішенні Токійського окружного суду від 26 березня 1981 року (справа Yamazaki Baking) було визнано порушення обов’язку уникнення конкуренції. Це правило про припущення розміру збитків означає, що участь у конкуруючих угодах без згоди несе в собі високий ризик для директорів.

Обмеження та відповідальність у транзакціях з конфліктом інтересів

Так само, як і у випадку конкуруючих транзакцій, транзакції з конфліктом інтересів є важливим обмеженням для директорів. Стаття 356, пункти 1 і 2 Японського корпоративного закону (Companies Act of Japan) вимагає, що коли директор здійснює транзакцію з акціонерним товариством на власний рахунок або на користь третьої сторони (пряма транзакція), або коли акціонерне товариство здійснює транзакцію, яка конфліктує з інтересами директора (непряма транзакція), необхідно отримати схвалення ради директорів або загальних зборів акціонерів.

Якщо процедура схвалення не була дотримана, така транзакція, як правило, вважається недійсною у відносинах з компанією (теорія відносної недійсності). Однак, для певних транзакцій, які не вважаються шкідливими для інтересів компанії, схвалення не вимагається. Цей принцип відображає практичний підхід Японського корпоративного закону, який не вимагає формального схвалення, якщо реальної шкоди не виникає, оскільки метою регулювання є захист інтересів компанії.

Конкретно, наступні транзакції можуть бути звільнені від вимоги про схвалення:

• Коли директор надає компанії позику без відсотків та без застави: Верховний суд Японії, рішення від 6 грудня 1963 року.
• Коли компанія виконує зобов’язання директора: Вищий судовий інститут Японії, рішення від 20 лютого 1924 року.
• Коли здійснюються транзакції на основі стандартних торговельних умов: Токійський окружний суд, рішення від 24 лютого 1982 року.
• Транзакції між компанією та акціонером, який володіє всіма акціями: Верховний суд Японії, рішення від 20 серпня 1970 року.
• Транзакції зі згодою всіх акціонерів: Верховний суд Японії, рішення від 26 вересня 1974 року.

Ці винятки базуються на думці, що якщо транзакція не шкодить інтересам компанії або якщо всі акціонери, які є кінцевими власниками компанії, згодні з транзакцією, то мета регулювання конфлікту інтересів не порушується.

Відповідальність директорів перед третіми особами за законодавством Японії

Директори компанії несуть відповідальність не лише перед самою компанією, але й можуть нести відповідальність за відшкодування збитків третім особам у процесі виконання своїх обов’язків. Це пов’язано з тим, що дії директорів можуть впливати не тільки на компанію, але й на широкий спектр зацікавлених сторін.

Роз’яснення статті 429 Японського корпоративного закону

Стаття 429 пункт 1 Японського корпоративного закону встановлює, що “коли директори або інші відповідальні особи діють зі зловмисним наміром або грубою недбалістю у виконанні своїх обов’язків, вони несуть відповідальність за відшкодування збитків, завданих третім особам”. Тут “треті особи” включають акціонерів, кредиторів, контрагентів тощо. Відповідальність може виникнути не тільки у випадку прямого збитку, завданого третім особам через недбалість директорів (прямий збиток), але й коли внаслідок пошкодження майна компанії треті особи зазнають збитків (непрямий збиток). Той факт, що відповідальність директорів виходить за рамки внутрішньої діяльності компанії та поширюється на зовнішніх зацікавлених сторін, є важливим аспектом, на який директорам слід звертати особливу увагу.

Крім того, стаття 429 пункт 2 Японського корпоративного закону визначає відповідальність за конкретні дії. Це включає неправдиві повідомлення під час залучення акцій або прав на нові акції, неправдиві записи у фінансовій звітності або у звітах про діяльність, неправдиві реєстрації, неправдиві оголошення тощо. Відповідальність за ці дії може виникнути навіть без зловмисного наміру або грубої недбалості директорів, що є “відповідальністю за недбалість”. Однак, якщо директори можуть довести, що вони не знехтували обережністю при вчиненні таких дій, вони не несуть відповідальності. Ця норма особливо підкреслює обов’язки директорів щодо розкриття певної важливої інформації та реєстрації, демонструючи важливість обережності директорів у цих сферах.

Вимоги зловмисного наміру або грубої недбалості

Термін “зловмисний намір” у статті 429 пункт 1 Японського корпоративного закону означає, що директор усвідомлює, що його дії є недбалими. З іншого боку, “груба недбалість” означає вчинення недбалих дій через значну неуважність. У випадку відповідальності за статтею 429 пункт 1, третя особа, яка зазнала збитків, повинна довести зловмисний намір або грубу недбалість директора.

Обсяг відповідальності перед третіми особами також визначається судовою практикою. Наприклад, у рішенні Осакського апеляційного суду від 28 грудня 1977 року було визнано відповідальність за відшкодування збитків третім особам для директора, який був призначений лише номінально, але брав участь у неправдивій реєстрації. У рішенні Токійського окружного суду від 3 вересня 1990 року було визнано відповідальність перед третіми особами для фактичного керівника компанії (де-факто директора), який не мав офіційного статусу директора, але мав право приймати рішення щодо важливих питань компанії. Ці судові рішення показують, що не тільки офіційний статус директора, але й фактична влада та участь є важливими факторами для визначення відповідальності, що може слугувати директорам в Японії орієнтиром для розуміння їхньої ролі в компанії.

Звільнення від відповідальності та її обмеження для директорів у Японії

Японське корпоративне право (Japanese Corporate Law) передбачає систему, яка дозволяє звільняти від відповідальності або обмежувати відповідальність директорів, щоб залучати кваліфіковані кадри на посади директорів та запобігати їхньому уникненню ризиків, які можуть призвести до зменшення ефективності управлінських рішень.

Засоби звільнення від відповідальності

Існує кілька способів звільнення директорів від відповідальності за збитки, завдані компанії:

• Звільнення за згодою всіх акціонерів: Згідно з статтею 424 Японського корпоративного права, якщо є згода всіх акціонерів, можна повністю звільнити директора від відповідальності перед компанією. Однак, для компаній з великою кількістю акціонерів, таких як публічні акціонерні товариства, отримати згоду всіх акціонерів є непрактичним.
• Часткове звільнення за рішенням загальних зборів акціонерів: Стаття 425 Японського корпоративного права дозволяє частково звільнити від відповідальності директорів, якщо вони діяли добросовісно та без серйозної недбалості, за спеціальним рішенням загальних зборів акціонерів.
• Часткове звільнення за рішенням ради директорів: Стаття 426 Японського корпоративного права передбачає, що у компаній з радою директорів, якщо це передбачено у статуті, можна частково звільнити від відповідальності за рішенням ради директорів.

Договір про обмеження відповідальності

Договір про обмеження відповідальності є важливим інструментом для обмеження відповідальності директорів, які не займаються виконавчою діяльністю, зокрема для незалежних директорів. Згідно зі статтею 427 Японського корпоративного права, акціонерні товариства можуть укладати договір про обмеження відповідальності з директорами (типовим прикладом є незалежні директори), якщо це передбачено статутом компанії.

Цей договір дозволяє встановити максимальний ліміт відповідальності за збитки, якщо директор діяв добросовісно та без серйозної недбалості. Цей ліміт не може бути нижчим за мінімальний розмір відповідальності, встановлений Японським корпоративним правом (наприклад, для незалежних директорів це сума їх винагороди за останні два роки та прибуток від нових акцій).

Важливо зазначити, що договір про обмеження відповідальності застосовується лише до відповідальності за недбалість у виконанні обов’язків перед компанією, і не стосується відповідальності перед третіми сторонами. Крім того, якщо незалежний директор, який уклав договір про обмеження відповідальності, пізніше стає виконавчим директором, такий договір втрачає свою силу в майбутньому.

Ці системи звільнення від відповідальності та її обмеження є політично обґрунтованими, щоб залучати кваліфікованих незалежних директорів, які можуть посилити наглядову функцію компанії, не несучи при цьому надмірного ризику особистої відповідальності. Особливо в контексті реформи корпоративного управління в Японії, де велике значення надається ролі незалежних директорів, ці системи мають важливе значення. Коли директори розглядають можливість зайняти посаду в японській компанії, такі механізми обмеження відповідальності стають важливим елементом управління особистими ризиками.

Підсумок

Глибоке розуміння ролі та відповідальності директорів за законодавством про компанії в Японії є надзвичайно важливим для розвитку бізнесу в країні. Від основних обов’язків, таких як обов’язок добросовісного управління та вірності, до відповідальності за недбалість у виконанні обов’язків, обмежень щодо конкурентних угод та угод з конфліктом інтересів, а також відповідальності перед третіми сторонами, необхідно точно розуміти широкий спектр правових аспектів. Розуміння, засноване на цих законах та судових прецедентах, є основою для уникнення непередбачуваних правових ризиків та сприяє сталому зростанню компанії та створенню довгострокової корпоративної вартості. Правовий комплаєнс слід розглядати не як тягар, а як інвестицію в стабільність та тривалість бізнесу.

Юридична фірма “Моноліт” має значний досвід у сфері корпоративного права Японії, особливо у питаннях, пов’язаних з роллю та відповідальністю директорів, надаючи послуги численним клієнтам усередині країни. У нашій фірмі працюють адвокати, які володіють англійською мовою та мають кваліфікацію іноземних юристів, що дозволяє нам надавати потужну підтримку у подоланні мовних та культурних бар’єрів, з якими зіштовхуються наші іноземні клієнти, та ефективно навігувати складним правовим середовищем Японії.

Наша фірма, яка поєднує спеціалізовані знання в галузі японського права та розуміння міжнародних бізнес-практик, надає точні та практичні правові поради іноземним інвесторам та компаніям, які стикаються з викликами на японському ринку. Якщо вас цікавить консультація з цієї теми або комплексна правова підтримка вашого бізнесу в Японії, будь ласка, зверніться до юридичної фірми “Моноліт”.