Внесення внесків натурою в японське корпоративне право: всеосяжний посібник щодо формування капіталу під час заснування

Під час заснування компанії одним із найважливіших кроків є підготовка статутного капіталу. Зазвичай статутний капітал вноситься грошима, однак Японське корпоративне право (Japanese Corporate Law) також дозволяє внески іншим майном, а саме «речовими» внесками. Цю систему називають «речовий внесок». Речовий внесок є дуже гнучким і цінним засобом, який дозволяє заснувати компанію, використовуючи активи, такі як нерухомість, транспортні засоби, інтелектуальну власність тощо, навіть якщо у вас недостатньо готівки. Однак, разом із цією зручністю існують суворі правові регуляції, спрямовані на захист майнової основи компанії. В ядрі цих регуляцій лежить «принцип достатності капіталу», який гарантує, що статутний капітал компанії складається не лише з номінальних цінностей, але й відповідає реальній вартості майна, тим самим захищаючи кредиторів компанії та майбутніх інвесторів. Вартість грошей є очевидною, але вартість речових активів є суб’єктивною і завжди існує ризик їх переоцінки. Саме цей ризик є основною причиною, чому Японське корпоративне право вимагає детальних та суворих процедур для речових внесків. У цій статті ми почнемо з основних концепцій речового внеску, розглянемо суворі процедури оцінки вартості, встановлені Японським корпоративним правом, практичні винятки та серйозну правову відповідальність, яка може виникнути у разі недотримання регуляцій.

Основні концепції внеску майна та принципи достатності капіталу в Японії

Внесок майна в Японії означає дію, коли засновники компанії вносять нефінансові активи, такі як нерухомість, транспортні засоби, цінні папери, інтелектуальну власність тощо, замість грошових коштів під час заснування компанії, отримуючи в обмін акції. Ця система є особливо корисною для підприємців, оскільки дозволяє безпосередньо інтегрувати активи, необхідні для бізнесу, у капітал.

У підґрунті японського корпоративного права лежить фундаментальна концепція “принципу достатності капіталу”. Цей принцип базується на вимозі, що капітал компанії є основою її кредитоспроможності та повинен служити мінімальною гарантією для кредиторів. Таким чином, необхідно, щоб майно, еквівалентне заявленій у статуті сумі статутного капіталу, було дійсно внесено до компанії та підтримувалося. У випадку грошових внесків, їхня вартість є очевидною, і перевірка дотримання цього принципу є простою. Однак, у випадку внеску майна, оцінка вартості внесених активів є по суті суб’єктивною та несе в собі ризик завищення. Наприклад, якщо обладнання реальної вартості 1 мільйон ієн вноситься як актив вартістю 10 мільйонів ієн, капітал компанії буде оголошений як 10 мільйонів ієн, тоді як його реальна вартість буде значно нижчою. Такий “видимий капітал” може послабити майнову основу компанії та завдати непередбачуваних збитків кредиторам, які довіряли цій інформації.

Саме ризик завищення, який загрожує принципу достатності капіталу, є ключовою причиною, чому японське корпоративне право встановлює строгі регуляції щодо внеску майна. Законодавство створює низку складних процедурних захисних заходів, включаючи детальні вимоги до статуту, об’єктивні процедури оцінки вартості та сувору юридичну відповідальність за завищення, щоб запобігти потенційному зловживанню. Всі нижчеописані регуляції можна розуміти як логічний висновок, спрямований на реальне забезпечення принципу достатності капіталу.

Майно, яке може бути предметом внеску натурою в Японії

Майно, яке може бути предметом внеску натурою в Японії, має відповідати двом основним вимогам згідно з законодавством. По-перше, це майно має бути передаваним (має можливість передачі), а по-друге, воно має бути таким, що може бути відображене на балансі компанії як актив. Це означає, що майно, яке вноситься, має бути чітко визнане як актив компанії та при необхідності може бути конвертоване в грошовий еквівалент.

Конкретні приклади майна, яке відповідає цим вимогам, включають:

• Матеріальні основні засоби: нерухомість, така як земля та будівлі, автомобілі, машинне обладнання, офісні пристрої, такі як комп’ютери та сервери.
• Нематеріальні основні засоби: права інтелектуальної власності, такі як патенти, торговельні марки, авторські права, а також гудвіл (право на ведення бізнесу).
• Інші активи: цінні папери, що обертаються на ринку, такі як акції, товари, призначені для продажу, сировина, яка використовується у виробництві.

З іншого боку, майно, яке не відповідає цим вимогам, не може бути предметом внеску натурою. Наприклад, особиста працездатність або професійні послуги (трудові ресурси), а також особиста кредитоспроможність не можуть бути відображені на балансі як передавані активи, тому вони не можуть бути предметом внеску натурою.

Регулювання за Японським корпоративним правом: внесок майна як особлива установча справа

Внесок майна може нести ризики, що підривають принцип достатності капіталу, тому японське корпоративне право (Company Law) спеціально регулює це як “особливу установчу справу”. Це юридичний термін, що вказує на питання, які вимагають особливої обережності під час процесу заснування компанії, оскільки існує ризик, що фінансова основа компанії може бути пошкоджена через рішення засновників.

Серцевиною цього регулювання є обов’язок включення відомостей до статуту компанії. Стаття 28, пункт 1, підпункт 1 японського корпоративного права строго вимагає, щоб наступні відомості про внесок майна були зазначені у статуті компанії, інакше вони не матимуть юридичної сили:

1. Прізвище або назва особи, яка вносить майно, що не є грошовими коштами
2. Майно, що вноситься, та його вартість
3. Кількість (та тип) акцій, що випускаються на момент заснування, які призначаються цьому внескові

Це включення до статуту не є простою формальною процедурою. “Не матимуть юридичної сили” – це абсолютна вимога, що супроводжується сильними правовими наслідками. Завдяки цьому положенню, зміст внеску майна визначається на етапі заснування компанії та стає публічно доступним. Цей відкритий запис служить правовою основою для подальшої перевірки вартості та притягнення до відповідальності, забезпечуючи прозорість для всіх зацікавлених сторін. Таким чином, запобігається можливості засновників згодом стверджувати іншу вартість або здійснювати неофіційний внесок майна, інституційно забезпечуючи принцип достатності капіталу.

Процедура оцінки вартості: Загальний принцип перевірки інспектором

Для забезпечення об’єктивності вартості майна, що вноситься як вклад у натурі, японське корпоративне законодавство передбачає основну процедуру, яка полягає у перевірці інспектором, призначеним судом. Стаття 33, пункт 1 Японського закону про компанії вимагає, щоб засновники без зволікань звернулися до суду з проханням про призначення інспектора, якщо у статуті компанії передбачено внесення вкладу у натурі або інші нетипові умови заснування.

У цій процедурі спочатку засновники подають заяву до компетентного суду, який призначає нейтральну третю особу (зазвичай адвоката) в якості інспектора. Призначений інспектор проводить ретельне дослідження, щоб визначити, чи є вартість внесеного майна відповідною до вартості, зазначеної у статуті, і подає свій звіт суду. Цей процес є надзвичайно ефективним у забезпеченні максимальної об’єктивності оцінки, але водночас він вимагає значного часу та витрат, що становить практичну проблему. Тому для стартапів та малих та середніх підприємств, яким часто потрібне швидке заснування, ця основна процедура часто не є реалістичним варіантом, що підкреслює важливість виняткових положень, про які йтиметься далі.

Виняткові заходи щодо перевірки комісаром

Японське корпоративне право визнає, що перевірка комісаром може стати значним тягарем для компаній, які прагнуть до заснування, і тому встановлює важливі виняткові заходи, щоб збалансувати вимоги захисту капіталу та спрощення процедур заснування. Ці винятки, передбачені статтею 33, пунктом 10 Японського корпоративного права, стали ключовими шляхами у практиці при здійсненні внесків майном.

Перший виняток стосується невеликих активів. Згідно з пунктом 1 статті 33, пункту 10 Японського корпоративного права, якщо загальна вартість майна, внесеного як капітал і зазначеного у статуті, не перевищує 5 мільйонів єн, то перевірка комісаром не потрібна. Цей захід має на меті сприяти заснуванню малих та середніх підприємств і є найбільш широко використовуваним винятком на практиці.

Другий виняток стосується цінних паперів з ринковою вартістю. Згідно з пунктом 2 статті 33, пункту 10 Японського корпоративного права, якщо об’єктом внеску є цінні папери, що торгуються на відкритому ринку, і вартість, зазначена у статуті, не перевищує об’єктивну ринкову ціну, то перевірка комісаром не вимагається. Це рішення базується на раціональному судженні, що ринок сам по собі надає надійну та об’єктивну оцінку, тому додаткова перевірка не потрібна.

Третій виняток пов’язаний з підтвердженням фахівцями. Згідно з пунктом 3 статті 33, пункту 10 Японського корпоративного права, якщо кваліфікований фахівець, такий як адвокат, сертифікований бухгалтер або податковий консультант, підтвердить, що вартість майна, зазначена у статуті, є відповідною, то можна уникнути перевірки комісаром. Однак, якщо внесене майно є нерухомістю, то до підтвердження цих фахівців також необхідно додати оцінку незалежного оцінювача нерухомості.

Розуміння цих варіантів є надзвичайно важливим при розгляді внесків майном. Нижче наведена таблиця, яка порівнює огляд та особливості кожної процедури.

Виконання внеску майновим вкладом та необхідні документи в Японії

Для того, щоб процедура внесення майнового вкладу була юридично дійсною в Японії, необхідно точно підготувати низку документів та подати їх під час подання заявки на реєстрацію. Кожен з цих документів відіграє певну юридичну роль, і будь-які недоліки можуть призвести не лише до відмови у реєстрації, але й стати причиною майбутніх спорів.

Перш за все, навіть якщо відмовлено від перевірки інспектором, директори, що засновують компанію, зобов’язані самостійно провести розслідування процесу заснування згідно зі статтею 46 Японського корпоративного закону. Це розслідування включає перевірку того, що майновий вклад дійсно був здійснений, а також того, що вартість цього майна є адекватною відповідно до положень статуту. Результати цього розслідування оформляються у вигляді “звіту про розслідування”, який підписується або засвідчується печаткою засновниками-директорами.

Далі, “Акт про передачу майна” юридично підтверджує передачу майна від вкладника до компанії. Цей документ свідчить про те, що вкладник передав право власності на активи, зазначені у статуті, компанії, яка знаходиться у процесі заснування, і є доказом завершення “внеску” у вигляді майнового вкладу. Хоча закон не вимагає строгого формату, необхідно чітко вказати, хто, яке майно і коли передав.

Нарешті, “Сертифікат про облік суми статутного капіталу” готується представницьким директором на момент заснування. Цей сертифікат підтверджує, що сума грошових внесків та вартість майнових вкладів були підсумовані, і сума статутного капіталу була правильно облікована відповідно до положень Японського корпоративного закону та правил корпоративного обліку. Цей документ є обов’язковим додатком при поданні заявки на реєстрацію заснування компанії в юридичному бюро і є остаточним документом, що офіційно визначає капітальну структуру компанії.

Відповідальність за компенсацію вартості: ризики переоцінки та правові наслідки в Японії

Одним з найбільших ризиків при внесенні майна як вкладу є його переоцінка, і японське корпоративне законодавство встановлює сувору систему відповідальності для цього випадку. Ядром цієї системи є “відповідальність за компенсацію вартості”, визначена в статті 52 японського Закону про компанії. Згідно з цією статтею, якщо на момент заснування компанії реальна вартість майна, внесеного як вклад, “істотно нижча” за вартість, зазначену в установчих документах, засновники та директори на момент заснування несуть солідарну відповідальність за виплату цієї різниці компанії.

Характер цієї відповідальності варіюється залежно від ролі осіб, що беруть участь. Для засновників, які фактично внесли переоцінене майно, відповідальність є “відповідальністю без вини”, тобто вони не можуть уникнути відповідальності, навіть якщо діяли добросовісно і вартість виявилася недостатньою. З іншого боку, інші засновники та директори, які не вносили це майно, можуть уникнути відповідальності, якщо вони зможуть довести, що не знехтували своїми обов’язками (відсутність вини) – це “відповідальність за вину”.

Крім того, пункт 3 статті 52 японського Закону про компанії встановлює, що фахівці (адвокати, сертифіковані бухгалтери тощо), які довели адекватність вартості в рамках винятку з аудиту, також несуть солідарну відповідальність за компенсацію недостатньої суми, як правило, разом із засновниками. Однак, ці фахівці також можуть уникнути відповідальності, якщо вони доведуть, що не знехтували увагою під час надання своїх послуг.

Минулі судові рішення надають важливі вказівки для розуміння сфери застосування цієї відповідальності. Наприклад, у рішенні суду в Ніігаті від 26 грудня 1977 року, хоча було визнано недбалість засновників, позов про відшкодування збитків було відхилено, оскільки безпосередньою причиною банкрутства компанії були надмірні інвестиції в обладнання, а не переоцінка внесеного майна, тобто не було доведено належного причинно-наслідкового зв’язку. Рішення Осакського апеляційного суду від 19 лютого 2016 року стосувалося відповідальності адвоката, який надав неналежне підтвердження вартості, і підкреслює серйозний ризик для фахівців, які беруть на себе таку роботу, та важливість високого рівня уваги у їхній професійній діяльності.

Практичні переваги та моменти, на які слід звернути увагу

Система внесків у натуральній формі в Японії може принести значні переваги, якщо її використовувати правильно, але водночас вона вимагає обережного розгляду та уваги до деталей.

Серед основних переваг, по-перше, можна виділити можливість заснування компанії, використовуючи існуючі активи, навіть якщо у вас недостатньо готівки. По-друге, внески у натуральній формі дозволяють збільшити заявлений капітал компанії, що може підвищити кредитоспроможність компанії у відносинах з фінансовими установами та партнерами. По-третє, якщо внесені активи підлягають амортизації, вони можуть бути враховані як витрати при розрахунку податку на прибуток корпорацій, що може призвести до довгострокової економії на податках.

З іншого боку, існує чимало моментів, на які слід звернути увагу. Перш за все, слід відзначити складність процедур. У порівнянні з грошовими внесками, процедури, які вимагають спеціалізованих знань, такі як внесення записів до статуту, оцінка вартості, створення різних сертифікатів, є численними та вимагають часу та зусиль. Далі йде питання ліквідності капіталу. Якщо більша частина статутного капіталу складається з натуральних активів, може виникнути нестача оборотних коштів, необхідних для ведення бізнесу, що може призвести до зупинки управління компанією.

Крім того, часто ігнорується, але дуже важливим є податкове регулювання. Згідно з податковим законодавством Японії, внески у натуральній формі від особи до корпорації розглядаються як “передача активів” від внескодавця до корпорації. Це може призвести до того, що внескодавець буде зобов’язаний сплатити податок на доходи від передачі активів, якщо ринкова вартість переданих активів (вартість отриманих акцій) перевищує їхню вартість придбання. З боку компанії, якщо внесені активи є нерухомістю, може виникнути обов’язок сплати податку на придбання нерухомості, а якщо активи є оподатковуваними, може виникнути обов’язок сплати податку на споживання. Таким чином, для успішного здійснення внесків у натуральній формі необхідне всеосяжне планування, яке враховує не тільки процедури, передбачені корпоративним законодавством, але й податкові наслідки.

Підсумок

Внесення майнового вкладу є потужним та гнучким засобом формування капіталу компаній, який дозволяється за законодавством Японії (Japan’s Companies Act). Це дозволяє будувати основу бізнесу, використовуючи різноманітні активи без залучення готівкових коштів. Однак, за зручність використання цього інструменту, необхідно дотримуватися строгих правових вимог, щоб підтримувати принцип достатності капіталу. Складний шлях включає точне внесення даних до статуту, об’єктивну оцінку вартості, належне виконання процедур та серйозну юридичну відповідальність за завищення вартості. Без правильного розуміння та дотримання цих вимог неможливо заснувати здорову та юридично стабільну компанію.

Юридична фірма “Моноліт” має значний досвід та глибокі спеціалізовані знання у сфері корпоративного права Японії (Japanese Corporate Law), особливо у питаннях, пов’язаних з внесенням майнового вкладу. Ми надавали професійну підтримку на всіх етапах від структурування майнових вкладів до створення статуту, підготовки необхідних документів та реєстраційних процедур для численних клієнтів як в Японії, так і за її межами. У нашій фірмі працюють адвокати, які не тільки добре обізнані з японським законодавством, але й мають іноземні юридичні кваліфікації та можуть спілкуватися англійською мовою. Завдяки цій унікальній перевазі ми забезпечуємо всебічну підтримку інвесторам та компаніям з міжнародною перспективою для подолання складнощів японського законодавства та успішного запуску бізнесу. Для консультацій щодо заснування компанії, включаючи внесення майнового вкладу, будь ласка, звертайтеся до нашої фірми.